орган, який насамперед і відрізняє чоловіче тіло від жіночого, не був обділений увагою ні у фольклорі, ні у віруваннях українців. Починаючи від космогонічних легенд і переказів про наділення людей різними статевими ознаками ще на початку створення світу (див. цикл І) і закінчуючи цілком зрозумілою практичною увагою до життєдіяльності, потенції/імпотенції чоловічого статевого органу (див. цикли V, VI, VII), традиційна народна культура виробила власні назви на означення чоловічого члену.
Важливо, що вся українська сороміцька традиція й фольклор загалом базувалися на заміні непристойного, лайливого, грубого слова придатним, милозвучним, дозволеним. Найчастіше такі «замінники» бралися з навколишнього світу, флори й фауни, матеріальної культури. До того ж назви встановлювалися й на основі асоціацій та зовнішніх подібностей з різноманітними предметами, які оточували селянина, насамперед предмети побуту, господарський реманент та інструментарій. Невживання прямої обсценної (матірної) лексики, двозначність, двоплановість, гра слів, а також пестливо-зменшувальні форми надавали таким назвам особливої пікантності і грайливості.
Запорізький полковник. І. Ю. Репін
Для зручності назви можна розподілити по тематичних групах.
Назви запозичені з:
а) навколишнього світу (тваринного, пташиного, рослинного, водяного);
б) назв господарчих предметів і музичних інструментів;
в) назв, що надавалися з огляду на зовнішній вигляд (випрямлений, твердий тощо).
Назви на означення статевих органів, запозичені з тваринного світу. Найглибше завуальованим символом чоловічої статі і сексуальної енергії та сили є кінь.
Розбираючи українські любовні (!) пісні, фольклористи закликають розгледіти в них приховану символіку. Заклик хлопця до дівчини «напоїти коня» («пустити коня до стаєнки», «дати коню їсти», «осідлати коня» тощо) не варто сприймати буквально, він означає завуальоване прохання віддатися.
Зокрема, фольклорист М. Лисюк переконаний: якби кінь, на якому їде хлопець, направду хотів пити, то хлопець міг би напоїти його самотужки, не вдаючись до прохань/благань, звернених до дівчини, зробити це. Саме тому в піснях досить часто дівчата відмовляються «напувати коня» хлопцеві:
– Дівчино моя, напій ми коня.
– Не напою, бо ся бою, бо ще-м не твоя.
– Як буду твоя, напою ти два
З кедрової криниченьки, з нового відра.
Кінь воду не п ‘є, копитами б’є.
– Сокотися, дівчинонько, бо він тебе вб’є.
До того ж «криниця з водою» – сталий символічний замінник жіночого статевого органу. Так само як і відро, це «нове відро», що символізує дівочу цноту:
– Дівчинонько молоденька, дай заночувати,
Пусти коня до стаєнки, а мене до хати,
Пусти коня до стаєнки, дай коневи їсти,
Мене пусти до світлиці – на лавицю сісти.
– Ой не сідай на лавицю, хитаїсі лава,
Та
