прийом архієреїв, а чи ще щось відрадне утішило серце чоловікові. Від’їздив до Полтави у геть кепському настрої, похмурий та крикливий, з насупленими бровами. А тепер он удоволений який ввійшов до світлиці, мало не сяє, ще й колядку різдвяну мугикає собі під носа. Утім, Вассі ніяк не покійно від пісень його тих, навпаки, тривогою, мов імлою, серце криється.
Господарем, владним та холоднуватим, увійшов отець Сава до світлиці свого будинку, куценькими звиклими рухами перехрестився на ікони з потемнілими суворими ликами в червоному кутку і всміхнувся знайомою скупою усмішкою.
– Ну, що заклякли? Ходіть під благословіння!
Васса перша, яко старша, схилила покірно голову під ієрейське благословіння чоловіка, човником склавши долоні.
– Чи добре ж із’їздив, батечку?
Отець Сава знов усміхнувся, поблагословив її та вдоволеним голосом загудів:
– Ой, і не питайся, матінко. Ще таких вдалих відвідин Владики в мене не було. Пишайся, матінко, твого дому торкнулася велика благодать Божа. Аз, многогрішний, – зарокотів отець Сава, гордовито поблискуючи чорним недобрим оком, – ієрей, слуга Господній, сподобився честі бути нагородженим коштовним золотим хрестом і… – Батько поважно змовк, обвів поглядом лице кожної з жінок, і на мить, коли поглянув на Марту, в очах його промайнула тінь темного невдоволення, – і грамотою, – провадив далі, – згідно з якою я тепер протоієрей та благочинний Диканьки.
Васса радісно сплеснула руками.
– Батечку…
Красногляд добродушно шикнув.
– Цить, матінко, і радій з того, що першою дістала благословіння від протоієрея, та ще й благочинного. А стривай-но, я тобі ще щось покажу. – Обережними, повільними рухами розстібнув він свою шубу, зняв її, кинувши разом із шапкою в руки догідливо застиглого поряд служки й, залишившись у чорній, шовком гаптованій на горловині дружининими руками, рясі, поліз до кишені, з якої витягнув білу вишиту хустинку. Немов найбільшу коштовність простягнув він її до Васси однією рукою, а другою розгорнув обережно, і Васса з Явдохою зачудовано ахнули, побачивши на білій тканині хустки сяючий золотий хрест, щедро цяцькований червоним та синім самоцвітом. Марта ж холодно зиркнула на батьківську нагороду від архієрея та відвернулась.
Отець Сава поцілував благоговійно хрест.
– Дякувати Господові, зацінував таки Владика мою багаторічну працю та вірність святій матінці церкві, не оминув милістю. – Отець Сава поманив до себе Явдоху. – Ну, майбутня матінко, ходи-но сюди.
Явдоха, невеличка на зріст, миловида молодиця з темним волоссям та покірливими темними очима, негнівливе, лагідне створіння, яке починало дрижати, щойно господар гаркав могутнім голосом, несміливо наблизилась. Важка за першою дитиною, вона, бувало, й непритомніла від страху перед свекром, але не послухатись його… О, таке навіть не спадало їй на гадку. Донька звичайного
