її, Вассо, – обірвав жінку Красногляд, і Васса відчула, як затислося серце. Добродушність чоловікова та привітність умить зникли, і посеред світлиці стояла вже постать знайомого родині похмурого панотця Сави. – Не бажає засягнути Божого благословіння, то й нехай, може, воно й на краще, нема чого брудними вустами каляти святині. – Він любовно загорнув у хустинку хреста й не помітив, як здригнулася Васса від його слів та як палахнули вогнем чорні Мартині очі. Перехрестившись, він поклав свою високу нагороду під іконами і якусь мить постояв, певне, молитовно дякуючи Господові за дістану милість. Васса з болем завважила вираз презирства в очах доньки. А Красногляд уже випростав спину й хитнув головою на порожній стіл. – А що, Вассо, попоїсти мені дадуть?
Ураз дружина заворушилася.
– Зараз, зараз. Улько! – гукнула вона до прислужниці й неспокійною птахою полинула до дверей кухні, полишивши чоловіка з дочкою в напруженому, ворожому мовчанні. Явдоха, сторожко поблимуючи на свекра темними очима, обережно притулилась на краю стільчика, взяла до рук своє шитво, але вишивати не стала, завмерла, роздивляючись візерунок і скоса позираючи на Марту.
А Красногляд пройшовся світлицею, солодко потягнувся та й усівся за стіл обідній на широку лаву, що була заслана витканою Вассиними руками ковдрою в червону та блакитну смужку, але важкого, ворожого мовчання, яке опанувало світлицю, не порушив. Лише вряди-годи позиркував на Марту, котра, закинувши гордовито голову, застигла посеред світлиці.
За п’ять хвилин Васса повернулася, тривожно поглянула на Марту й всміхнулась до чоловіка.
– Зараз вже Улька борщику внесе, – доповіла вона, жалкуючи, що втратив Сава той добродушний настрій, з яким приїхав із Полтави, – чекай тепер знову люті, а все через Марту з її нестриманістю, з гордощами її красноглядівськими.
Отець Сава промовчав, зашепотівши «Отче наш». Перед обідом він майже завжди мовчав, шепотів ото молитву про себе, хрестився та благословляв наїдки. А попоїсти любив. Навіть зараз, у піст, не відмовився від доброї миски гарячого борщу, пісного, з квасолькою та з пухкими пампушками. А за борщем присунув до себе ще добрий полумисок гречаних галушок, засмажених золотаво-коричневою цибулею, і запив узваром із сушених груш. Поки він їв, жінки у світлиці мовчали, та мовчання те було різне. Явдоха при свекрові робилася геть німою, Васса тривожилась за Марту, а Марта… Марта, з усього видко, ледве стримувалась, аби не наскочити на батька з гнівливими словами, аби не вилити йому всієї образи, що переповнювала зараз бунтівливу її душу.
Нарешті панотець Сава покінчив зі смачною вечерею і побожно перехрестився на ікони в мовчазній подяці за земні блага. Васса хитнула головою до Ульки, щоб та прибрала зі столу. Дівчина хутко кинулась виконувати наказ. Слухняна та моторна, ця темнокоса дівка була сирота й глибоко віддана Красноглядам, особливо ж Марті, з котрою була й віку одного, і зростала разом, після того як ще малою дитиною підібрала її Васса. Але і її життя торкнулась важка рука отця Сави, а проте Уляна, свята
