чи «бет ґьорл» у «Брю Крю», під час усієї серії ігор у Цинциннаті. Єдиний шанс виграти битку з автографом Ричі Сексона. Бейсбольна битка – швидка, мов блискавка! Не кажучи вже про п’ятдесят вільних місць біля першої бази поруч зі мною, Джорджем Ретбуном – Мандрівним Коледжем Бейсбольних Наук Округу Кулі! АЛЕ НАВІЩО Я ТОБІ ЦЕ КАЖУ? Якщо проґавив – то вже запізно. Справу закрито, гру закінчено, застебни ширінку! О, я знаю навіщо – щоб переконатися, що наступної п’ятниці ти налаштуєш свій приймач і я обов’язково назву твоє ім’я по радіо.
Тай важко зітхає. Є лише два шанси, що Джордж назве його ім’я по радіо: незначний і жодного. Не те щоб він дуже хотів бути «бед боєм», одягненим у мішкувату форму «Брюерсів», і бігати перед великою кількістю людей у Міллер-Парку, але заволодіти биткою Ричі Секстона, швидкою, мов блискавка… О, це так!
Тайлер викочується з ліжка, нюхає вчорашню футболку, чує запах поту й відкидає її, тоді бере іншу з шафи. Батько іноді питає, навіщо він накручує будильник так рано, адже літні канікули. Тайлер не може йому ніяк пояснити, що кожен день важливий, особливо, такий, наповнений теплом і сонячним промінням, і ніяких особливих обов’язків. Так, наче маленький голос у глибині його душі попереджав не марнувати жодної хвилини, бо часу мало.
Те, що Джордж Ретбун сказав далі, різко вигнало сонливість з голови Тайлера, його неначе облили холодною водою.
– Скажіть, жителі Кулі, ви хочете поговорити про Рибака?
Тайлер оторопів, дивний легкий холод пробіг його спиною, а тоді вниз руками. Рибак. Хтось навіжений убиває дітей… І їсть їх? Ну, він чув такі плітки, здебільшого від старших хлопців на бейсбольному полі, але хто може чинити такі жахливі речі? Канібалізм якийсь!
Голос Джорджа стишується.
– Зараз я розповім вам невеличкий секрет, так що слухайте уважно свого дядька Джорджа. – Тайлер сидить на своєму ліжку, тримаючи кросівки за шнурки, й уважно слухає дядька Джорджа, як той і сказав. Здається дивним чути Джорджа Ретбуна, котрий розповідає про щось… щось, не пов’язане зі спортом, але Тайлер йому довіряє. Хіба Джордж Ретбун не передбачив, що «Беджерс» увійде щонайменше у вісімку кращих, тоді як усі говорили, що вони вилетять з першого раунду? Так, таке було. Справу закрито, гру закінчено, застебни ширінку.
Голос Джорджа стишується ще більше, майже до шепоту.
– Справжній Рибак, хлопці і дівчата, Альберт Фіш, помер шістдесят сім років тому і, наскільки я знаю, ніколи не рухався західніше від Нью-Джерсі. Крім того, він, мабуть, був УБОЛІВАЛЬНИКОМ ЧОРТОВИХ ЯНКІ! ТОЖ ОХОЛОНЬ, ОКРУГ КУЛІ! ЗАСПОКООООЙТЕСЯ!
Тай розслабився, посміхнувся й почав надівати кросівки. Заспокойтеся – це вдало сказано. Новий день, і, ну так, його мама трохи тю-тю останнім часом, але все минеться.
Тож давайте на цій оптимістичній ноті ми вмиємо руки, як сказав би грізний Джордж Ретбун. Говорячи зранку про Джорджа, про цей всюдисущий голос в окрузі Кулі, чому б нам не відшукати його самого? Непогана ідея. Давайте негайно так і зробимо.
