проігнорував кепкування. Він краще за інших знав, що ворожість була для Бакстер стимулом: засмученість – агресією, розгубленість – спротивом, засоромленість – жорстокістю. Від того випуску новин суботнього вечора вона була незвично тихою і навіть не намагалася зв’язатися з ним, попри те, що була єдиною, із ким би він хотів поговорити. Здавалося, вона збиралася діяти так, наче й не чула імен тих, хто був у списку, і Вульф охоче підіграв їй.
– Виявилося, що від цього малого покидька, – вона вказала на Едмундса, який сидів поруч із нею, – все-таки може бути якась користь.
Бакстер ввела Вульфа в курс подій. Після того, як експерт повідомив, що амброзію могли виростити у будь-якій теплиці країни, вони були змушені відмовитися від думки з’ясувати походження рослини. Те саме з квітами: всі букети були куплені в різних флористів по всьому Лондону і кожного разу їх оплачували готівкою за допомогою пошти.
Далі вони пішли по сліду Едмундса й навідалися на фабрику «Key Foods» і тепер мали вичерпний перелік працівників, які працювали вночі перед отруєнням Наґіба Халіда. Що найважливіше, на записах камер спостереження вони побачили невідомого чоловіка, який рано-вранці заходив до будівлі. Едмундс із гордістю передав Вульфу флешку з відео, виглядаючи так, наче поплескування по голові було б не зайвим.
– Як на мене, тут є дещо таке, що не до кінця вписується в загальну картину, – сказав Едмундс.
– Тільки не це, – сказала Бакстер.
– Я з’ясував, що отруєні спеціалізовані страви доставили також і в інші місця. Ще троє людей отруїлися тетродоксином, і двоє з них уже мертві.
– А третій? – зацікавлено запитав Вульф.
– Безнадійний.
– І це нам ще пощастило, що гот в Академії Святої Марії взяв академвідпустку, інакше ми мали б ще один труп.
– Точно, – продовжив Едмундс. – Не схоже, щоб убивця дав нам перелік шести конкретних імен, а потім убив іще трьох…
– Двох з половиною, – перебила Бакстер.
– … випадкових людей і навіть не взяв на себе відповідальності за них. Серійні вбивці так не поводяться. Тут дещо інше.
Вульф виглядав враженим і повернувся до Бакстер.
– Тепер я розумію, чому він тобі подобається.
Здавалося, Едмундс був у захваті.
– Це не так.
Посмішка Едмундса зблідла.
– Я не дозволяв їй сидіти за своїм столом під час її стажування впродовж півроку, – сказав Вульф Едмундсу.
– Рухаймося далі! – випалила Бакстер.
– Інгалятор привів вас кудись? – запитав Вульф.
– Балончик спаяли вручну. У ньому взагалі не було ліків, лише хімічна речовина, назву якої я не вимовлю, – сказала Бакстер. – Ми все ще шукаємо, однак очевидно, її можна отримати в будь-якій шкільній лабораторії. Тож не затамовуй подиху, якщо вибачиш мені таку недоречну
