паскудна якість, їх заледве можна використати, – випалив він, приховуючи своє захоплення, коли розклав їх на столі.
– Так і є. Вони лише для тебе, – спокійно відповіла Андреа. – Високоякісні копії збережені на карті пам’яті.
– Де вона? – наполегливо запитав він, а коли Андреа не відповіла, підняв на неї погляд і промовив:
– Гарна дівчинка, а ти швидко вчишся.
Хоч Андреа нічого не могла вдіяти з обурливою зверхністю, однак відчула певну гордість, почувши його зовсім не приязний комплімент. Щойно вони перейшли на інше поле для гри – дві акули тепер кружляли навколо шматка м’яса.
– Оригінали в поліції? – запитав він.
– Так.
– Вульф?
Розлучення Андреа зі славнозвісним детективом аж надто цікавило Елайджу. Скандал навколо «Палія» був однаково важливим для висвітлення у новинах по всій Атлантиці. Він усміхнувся.
– Тоді нас не можна звинуватити у приховуванні речових доказів, чи не так? Віднеси фото графікам. Ти можеш зберегти собі роботу.
Андреа це застало зненацька. Безперечно, Елайджа розумів, що її метою було не зберегти за собою робоче місце, а заявити права на історію. Напевно, він щось зрозумів із виразу її обличчя, оскільки тепер уїдливо посміхався.
– Не поводься так, неначе п’яна. Свою роботу ти виконала, це все. Там уже Ізабель. Вона проведе репортаж.
Андреа відчула, що очі вже знайомо почало поколювати, і відчайдушно намагалася це приховати, тому відволікла свій мозок контрнаступом:
– Тоді я просто…
– Просто що? Звільнишся? Віднесеш фото кудись іще? – засміявся він. – Готовий посперечатися, що карта пам’яті, якою ти скористалася, належить компанії. Якщо я запідозрю, що ти намагаєшся піти, маючи при собі поцуплену власність, то матиму повне право наказати охороні обшукати тебе.
Андреа згадала маленький чорний прямокутник між карткою «Starbucks» та реєстраційними картками «PADI» у своїй сумочці. Вони знайдуть її за лічені секунди. Однак потім усвідомила, що має в рукаві ще один козир.
– Є список, – випалила вона перш ніж її совість змогла цьому завадити, – наступних жертв вбивці.
– Маячня.
Андреа витягла з кишені зім’яту фотокопію й обережно розпрямила її так, щоб видно було лише перший рядок.
Мер Реймонд Едґар Тернбл – субота, 28 червня.
Елайджа зиркнув на сірувату роздруківку, яку Андреа тримала так, щоб він не міг до неї дотягнутися. Він бачив, як вона йшла від телевізора до свого столу, а потім прямісінько до його кабінету. У неї не було можливості підробити фотокопію.
– У мене є ще п’ять імен і дати біля них. І присягаюся, якщо ти спробуєш забрати в мене цей аркуш, я його проковтну.
Відчуваючи, що вона говорила більш аніж серйозно, Елайджа повернувся до свого крісла і радісно
