style="font-size:15px;"> Осідлавши хвилю невичерпної громадської підтримки проти розгублених сил столичної поліції, мер відкрив плани щодо своєї новаторської політики у проблемі поліції та злочинності. У захопливій промові до численної аудиторії своїх перів мер неодноразово наголошував на тому, що Вульфа мають покарати з дотриманням усієї суворості закону, щоразу повторюючи вже відомий слоган «поліція для поліції».
Вульф пригадав майже комічну переміну поглядів після другого арешту Наґіба Халіда. Він не забув, як цей чоловік, усе ще використовуючи його як «хлопчика з обкладинок», із гордістю оприлюднив свою стратегію подолання нерівноправності в галузі охорони здоров’я, тоді як «нашим найкращим і найхоробрішим», а також цілому Лондону були доступні препаскудні лікарні, які не відповідали жодним вимогам.
Під керівництвом харизматичної та незвично популярної публічної особи, прибічники мера аплодували та покірно збиралися разом під час його маніпуляцій. Ті ж віддані голоси, які вимагали крові Вульфа, тепер агітували за його відновлення, а один, відсталий, однак пристрасний, опитуваний, навіть пішов на телебачення, щоб вимагати одночасно і того, й іншого.
Безперечно, без впливу мера та його хрестового походу, який так гарно висвітлювали у пресі, щоб реабілітувати одного із «зламаних героїв», Вульф і досі був би за ґратами, проте вони обоє знали, що Вульф нічого йому не винен.
Вульф підтримував мертву тишу, побоюючись того, що може сказати, щойно відкриє рота.
– Ти вчинив правильно, до речі, – пишномовно продовжив мер, очевидно помітивши різку зміну настрою Вульфа. – Між продажністю та відчаєм існує різниця. Тепер я це бачу. Особисто мені хотілося б, щоб ти вбив того покидька в залі суду. Остання дівчинка, котру він спалив, була такого ж віку, як і моя донечка.
Упродовж кількох годин напруженої тиші дихання мера заспокоїлося, однак тривала розмова звела нанівець усе його покращення. З невиразним металевим звуком, коли осад ліків потерся об стінки флакона, він струсонув блакитний інгалятор. Цей звук не став для нього несподіванкою, адже відколи він зайшов до кімнати для допитів, то перевищив свою тижневу дозу сальбутамолу. Він невимушено прийняв ще одну та затримав коштовний подих так довго, як тільки міг.
– Мені так давно хотілося тобі сказати, – промовив мер. – Що це ніколи не було чимось особистим. Я просто виконував…
– Вашу роботу, ага, – з гіркотою закінчив Вульф. – Я розумію. Ми всі просто виконували свою роботу: преса, адвокати, герой, котрий зламав мені зап’ясток і відволік від Халіда. Я розумію.
Мер кивнув. Він не мав наміру докучати Вульфу, але від висловлення цих думок йому стало краще. Попри теперішнє не найкраще становище, він відчув, як із його плечей упав тягар, якого йому довелося носити надто довго. Мер відкрив свій портфель й витягнув пачку цигарок.
– Не заперечуєш?
Вульф, не вірячи своїм очам, витріщився на чоловіка, який важко дихав:
– Ви, мабуть, жартуєте.
– У
