її обличчя не змінився.
– Мої вітання. Я просто думала про те, що ми, детективи, забагато спимо, однак невгамовне немовля розставить для тебе все на свої місця.
Бакстер припаркувала авто та розвернулася обличчям до Едмундса.
– Послухай, ти не мусиш проходити через усе це. Чому б тобі не припинити марнувати мій час і просто не повернутися до Фрауда?
Вона вийшла з авто і грюкнула дверима, залишаючи Едмундса самого. Він був вражений її реакцією не через різкість чи безсоромну байдужість до його майбутнього батьківства. Натомість його стурбували підозри, що вона була першою, хто сказала йому правду, до того ж він занепокоївся, що вона мала рацію.
У конференц-залі зібрався весь відділ розслідування вбивств та інших серйозних злочинів. Навіть ті, хто ніяк не був причетний до справи, але кому все-таки тепер дошкуляли терміновою ізоляцією. Хтось повідчиняв усі вікна. Подихи ледь помітного бризу врізалися в глухі стіни, чіплялися за краї фотографій на дошці, і величезний колаж злегка рухався, так само як і справжнє тіло на місці злочину, яке звисало з високої стелі.
Сіммонс із Ванітою розмовляли більше п’яти хвилин. Їхня аудиторія починала непокоїтися, оскільки температура у задушливій кімнаті поступово збільшувалась.
– … через вхід із гаража. Потім ми охоронятимемо мера Тернбла у першій кімнаті для допитів, – промовив Сіммонс.
– Краще скористатися другою, – втрутився хтось. – У першій ще й досі протікає труба, і, сумніваюся, чи мер захоче додати китайських тортур водою до свого переліку проблем на сьогодні.
Пролунав уривчастий сміх, очевидно від тих, хто неофіційно уникав проводити допити в першій кімнаті з цієї ж зрозумілої причини.
– Тоді друга кімната, – сказав Сіммонс. – Шоу, все готове?
– Так, готове, – відповів Фінлі.
Здавалося, така відповідь Сіммонса не задовольнила. Вульф ледь помітно штовхнув Фінлі ліктем.
– О… Я дав розпорядження впустити Емілі та … та…
– Едмундса, – прошепотів Вульф.
– Як його ім’я? – прошипів у відповідь Фінлі.
Вульф знизав плечима.
– Едмунд?
– …нехай, Едмунда Едмундса. Біля всіх дверей виставлено охорону, а в гаражі їх зустрічатимуть озброєні хлопці з дипломатичної групи захисту. Собаки все перевірили. Ми зачинили кожне вікно на поверсі та зупинили ліфти, а значить, користуватимемося сходами… ну, Натан так точно.
– Відмінно, – сказав Сіммонс. – Вульфе, щойно зустрінеш мера, сюди вас супроводжуватиме озброєний поліціянт. Не забувай, що це велика будівля і всіх, хто тут є, ми не знаємо. Із тієї миті, як ви зайдете до кімнати для допитів, знай, що це надовго.
– Як надовго? – запитав Вульф.
– Доки ми не переконаємося, що мерові нічого не загрожує.
– Я принесу тобі букет, – вигукнув зверхній детектив на ім’я Сандерс, вважаючи свою репліку веселою.
– Насправді, мене цікавило, що буде на обід, – відповів Вульф.
– Риба-фугу, –
