почав розгублено бурмотіти:
– Як ти? Звідки ти? В інтересах міської поліції Лондона, я…
– Це ж Халід, правда? Голова?
Вульф схопив Андреа за руку і потягнув її вбік, подалі від поліціянтів. Жінка витягла з сумочки товстий коричневий конверт.
– Повір мені, я остання, хто хотів би згадувати ім’я цього бридкого чоловіка. Бо я впевнена, що це він зруйнував наш шлюб. Але я впізнала його на фото.
– Фото? – обережно запитав Вульф.
– О Боже! Я знала, що вони справжні, – сказала вона, геть вражена. – Хтось відправив мені фото чогось, схожого на ляльку. Я годинами сиділа над ними. Мені потрібно ставати до роботи.
Андреа замовкла, бо хтось проходив повз них.
– Натане, хто б не відправив мені ці фото, він додав ще й список. Саме тому я й намагалася додзвонитися до тебе, бо не знаю, що він означає: шість імен і дата навпроти кожного.
Вульф вихопив з її руки конверта й розірвав його.
– Перше ім’я: мер Тернбл і сьогоднішня дата навпроти, – сказала Андреа.
– Мер Тернбл? – перепитав Вульф.
Здавалося, у нього з-під ніг щойно вибили землю.
Не кажучи ані слова, Вульф розвернувся й побіг до головного входу. Він чув, що Андреа кричить щось йому навздогін, однак коли їх розділило товсте скло, слова вже здавалися нечіткими.
Сіммонс розмовляв по телефону з комісаром, і, коли він уже вкотре вибачився за те, що його команда не надто просунулася в розкритті справи, комісар зовсім непрозоро натякнув йому, що на його місце легко знайдуть когось іншого. Сіммонс саме розповідав свій план дій, коли до його кабінету увірвався Вульф.
– Вульфе! Пішов геть! – вигукнув Сіммонс.
Вульф нахилився над столом і натиснув кнопку завершення розмови.
– Що в біса ти робиш? – розгнівано запитав Сіммонс.
Вульф відкрив було рота, щоб відповісти, коли спотворений голос із трубки перебив його:
– Це ти до мене, Сіммонсе?
– От же лайно, – Вульф натиснув іншу кнопку.
– Ви увімкнули голосову пошту – почав роботизований голос.
Сіммонс був шокований, і поки Вульф шалено натискав на телефонові одну кнопку за іншою, схопився за голову.
– Як вимкнути цю штуку? – у відчаї заволав Вульф.
– Велика червона кнопка з… – саме вчасно порадив комісар, а потім почулося різке клацання і запала тиша, яка підтвердила, що він таки мав рацію.
Вульф розкидав на столі поляроїдні фотографії моторошного тіла.
– Наш убивця надіслав їх пресі разом із переліком майбутніх жертв.
Сіммонс потер обличчя і глянув униз на фотографії.
– Перший – мер Тернбл… сьогодні, – промовив Вульф.
На те, щоб його слова досягли цілі, знадобився якийсь час. Несподівано Сіммонс почав діяти і схопив свій мобільник.
– Терренсе! – радісно відповів
