Єлизавети.
– У якому значенні – недобре?
Начальник в’язниці взяв окуляри для читання й розгорнув папку на столі.
– У звіті сказано: «…слабке дихання та нудота». Його перевели до відділення інтенсивної терапії приблизно о восьмій вечора через «втрату реакції та зниження рівня кисню в крові попри кисневу терапію», якщо це щось означає для когось із вас.
Начальник в’язниці підняв очі й побачив, як Бакстер і Едмундс одночасно розуміюче кивнули. Тієї миті, коли його погляд повернувся до звіту, вони обоє спантеличено знизали плечима.
– Місцева поліція двадцять чотири години на добу чергувала під палатою, хоча як виявилося, знадобилася лише двадцять одна година, і це в кращому разі, оскільки помер він ще до одинадцятої вечора, – начальник закрив звіт і відклав окуляри. – Боюся, що це все, що я маю. Щоб дізнатися деталі, вам потрібно звернутися вже безпосередньо до лікарні. А тепер, якщо я більше нічим…
Він сьорбнув іще один ковток гарячої кави і відштовхнув чашку подалі, поки ще не встиг обпектися. Бакстер і Едмундс підвелися, щоб піти. Едмундс усміхнувся й подав начальнику в’язниці руку.
– Дякую, що витратили свій час на розмову з нами, – почав було він.
– Цього досить, – фиркнула Бакстер і вийшла.
Едмундс розгублено прибрав руку й пішов услід за нею, дозволивши автоматичним дверям зачинитися за собою. За мить до того, як вони мали зачинитися, Бакстер увірвалася назад до кабінету з останнім запитанням.
– От же лайно. Ледь не забула. Коли Халід покидав в’язницю, ви точно впевнені, що його голова була на місці?
Начальник в’язниці недовірливо кивнув.
– Ага.
Конференц-залу у відділі розслідування вбивств та інших серйозних злочинів наповнювали звуки «Good Vibrations» гурту «The Beach Boys». Вульфу зажди краще працювалося під музику, одначе було ще надто зарано, щоб відриватися на повну силу, не потурбувавши при цьому забагато людей.
Тепер він був одягнений у зім’яту сорочку, темно-сині штани та єдину пару черевиків – «оксфорди» ручної роботи від «Loake» були одночасно і доволі нехарактерною для Вульфа покупкою, і найбільш виваженим рішенням із усього, що він коли-небудь робив. Він майже не пам’ятав часів до них, коли наприкінці дев’ятнадцятигодинної зміни вже майже накульгував, а після кількох годин сну знову мусив сковзнути ногами в те саме незручне взуття.
Не помітивши, як на столі поруч із ним блимнув телефон, Вульф збільшив гучність. У кімнаті, де могло б розміститися три десятки людей, він був сам. Нею користувалися так рідко, що тут і досі пахло новим килимом, хоча приміщення переобладнали ще рік тому. Всю стіну займало непрозоре вікно, яке приховувало за собою головний офіс.
Детектив підняв зі столу ще одну фотографію, беззвучно підспівуючи у такт музиці та пританцьовуючи біля великої дошки попереду. Щойно причепивши останню фотокартку на місце, він відійшов, щоб оцінити свою роботу: збільшені фотографії різних частин тіла накладалися одна на одну, створюючи дві величезні версії моторошної
