до широкої спини чоловіка у спробі поквапити його.
– Я хотів би, щоб мені зараз же сказали, що відбувається.
Вульф щосили намагався не помічати зверхнього тону. Він процідив крізь зціплені зуби:
– Сіммонс хотів би розповісти про все сам.
Мер не звик чути «ні», тому вагався.
– Дуже добре. Хоча, мушу визнати, я здивований, що Терренс відправив няньчити мене саме вас. Сьогодні по радіо я чув ваш виступ. Чи не повинні ви зараз працювати над справою про серійного вбивцю?
Вульф знав, що не варто нічого говорити, але йому потрібно було зрушити чоловіка з місця, до того ж така зверхня поведінка починала його втомлювати. Він повернувся до мера, глянув йому у вічі й відповів:
– Саме цим я і займаюся.
Мер виявився швидшим, аніж здавався.
Якби в нього не було хронічної астми та якби впродовж десятків років він не шкодив своїм легеням цигарками, вони б не встигали за ним. Зайшовши до головної приймальні, троє чоловіків, сповільнившись, відсапувалися від жвавої ходьби.
Великий мінімалістський простір у кількох місцях будівлі було повністю позбавлено від будь-яких слідів шістдесятих років. Комісар відхилив прохання Сіммонса зачинити фойє та східці, поки вони проводитимуть мера, заявивши, що озброєна охорона, система відеоспостереження, металодетектори та група поліціянтів у будівлі вже й так роблять це місце найбезпечнішим у місті.
У фойє було тихіше, ніж у буденні дні, хоча кілька людей усе одно йшли до автомата з кавою у центрі чи просто тинялися без діла. Помітивши прогалину в людському потоці, Вульф обрав темп і попрямував до дверей, крізь які можна було вийти на сходи.
Мер тепер помітно нервував і першим звернув увагу на чоловіка із залисинами, який зайшов до будівлі та побіг просто до них.
– Детективе!
Вульф розвернувся, щоб побачити загрозу, і штовхнув мера собі за спину, а озброєний поліціянт підняв пістолет.
– На підлогу! Униз! – закричав він, звертаючись до непримітного чоловіка з коричневим пакетом у руках.
Шокований чоловік зупинився й підняв руки вгору.
– На підлогу!
Аби слова наказу були почутими, поліціянту довелося повторити їх двічі.
– Кинь пакет. Опусти його.
Чоловік відкинув пакет від себе, штовхнувши його по начищеній підлозі до мера. Невпевнений у тому, чи це було зроблено навмисно чи просто внаслідок неконтрольованої дії знервованого чоловіка, Вульф відштовхнув мера назад на кілька кроків.
– Що в пакеті? – вигукнув поліціянт чоловікові, який витріщився на Вульфа та мера. – Очі вниз! Дивися на підлогу. Що… в… пакеті?
– Сніданок, – закричав наляканий чоловік.
– Чому ти біг?
– Я запізнився вже майже на двадцять хвилин… Відділ інформаційних технологій.
Поліціянт умілим рухом направив пістолет на чоловіка і позадкував
