аніж користі: кожного разу, коли рот мера наповнювався водою, чоловік у паніці розбризкував її кімнатою, поширюючи полум’я ще далі, так неначе буквально дихав вогнем. Коли Едмундс підняв ковдру та накинув її на них обох, Вульф усе ще намагався притиснути мера до підлоги, тому всі троє впали додолу.
До кімнати увірвався Сіммонс і завмер від огиди, коли Едмундс прибрав ковдру з понівеченого тіла, яке колись було його вродливим другом. А усвідомивши, що повітря, яке він вдихає, просочене запахом паленої плоті, почав затискати рота рукою. Коли Сіммонс відступив, усередину кімнати забігли ще двоє поліціянтів. Один із них накинув ще одну ковдру на руку Вульфа, яка й досі палала, а Едмундс намагався намацати на шиї мера пульс і прислухався до дихання з обгорілого рота.
– Пульсу немає! – вигукнув він, не впевнений у тому, чи був хтось у кімнаті.
Коли Едмундс розривав на грудях мера сорочку від Савіля Роу, вона просто розсипалася в його руках. Хлопець почав виконувати непрямий масаж серця, стежачи за часом, проте кожного разу, коли він натискав на грудну клітину, із понівеченого горла виривалася кров та обгорілі тканини. Перше, чого він навчився під час триденного курсу першої допомоги на роботі, – це ази: без дихальних шляхів будь-який непрямий масаж серця не зміг би його врятувати. Едмундс поступово зупинився та сповз на мокру підлогу. Він підняв погляд на Сіммонса, який стояв просто біля дверей.
– Мені шкода, сер.
Із мокрого волосся Едмундса стікала вода і струмочками сповзала по обличчю. Він заплющив очі, намагаючись пояснити абсурдні події попередніх двох із половиною хвилин. Десь іздалеку до нього долинали звуки сирен, які наближалися до будівлі.
Сіммонс ступив до кімнати. Коли він глянув на обгоріле тіло свого друга, вираз його обличчя був незрозумілим. Примусивши себе відвести погляд від жахливого видовища, яке, він знав, переслідуватиме його решту життя, Сіммонс перевів свою увагу на Вульфа, який сидів на колінах, обережно підтримуючи обпечену руку. Сіммонс схопив його за сорочку та підняв на ноги, а потім притиснув до стіни, шокувавши своїм учинком усіх присутніх.
– Ти мав захищати його! – крізь сльози на очах вигукнув Сіммонс, із кожним словом ударяючи Вульфом об стіну. – Ти мав стежити за ним!
Едмундс звівся на ноги ще до того, як хтось інший устиг зреагувати, і схопив свого шефа за руку. Вслід за ним двоє поліціянтів і Бакстер, яка щойно з’явилася у дверях, відірвали Сіммонса від Вульфа і вивели його з кімнати. Вони зачинили за собою двері, щоб зберегти місце злочину, залишивши Вульфа наодинці із жахливим трупом.
Вульф повільно сповз по стіні та сів, скрутившись у кутку. Шокований, він помацав потилицю і розгублено розглядав кров на пальцях. Його оточували десятки крихітних масляних вогників, які й досі моторошно палали на поверхні води по підлозі, як оті японські водяні ліхтарики, що проводжали духів у царство мертвих. Схиливши голову на стіну, він спостерігав за цими вогниками, які тремтіли під невблаганним
