Це ж його власне життя.
«Це його життя! Ха-ха-ха! – сміялися навколо голоси. – Ото дурний! Розумний! Добрий! Злий! Справедливий! Егоїст! Коханець! П’яниця! Спортсмен! Хороший! Поганий! Дурник! Уважний! Подивися на себе!»
Сашко заметушився. Що з ним відбувається? Де він сам? І чому він бачить себе маленьким, щойно народженим?
Мати і батько радіють його появі на світ. Тато підкидає на руках маленького Сашка. Той, від щастя заливається сміхом.
Ось він пішов у перший клас. Як добре він навчався.
«Ой, що це?».
Перша двійка, і він радісно біжить зі школи додому порадувати батьків з першою оцінкою.
Сашко вдома за уроками. Йому одинадцять років. Відчиняються двері квартири і вбігає мама вся в сльозах:
– Тато розбився!
Похорон батька. Мати сумно сидить біля домовини.
Закінчено 8 клас і Сашко у дворі Київського Суворовського училища. Вся рота вишикувалась на плацу. Прапорщик на прізвище – Повстюк, вичитує суворовців…
Ярославське вище військове училище. Дискотека. Багато дівчат, звучить музика Сандри і Саважа. Кохання…
…Що це?!
Засліпило очі від сліпучого сонця. Неймовірно суха спека. Вертушка МІ-8 забирає поранених. Перед Сашком його бойовий друг, старлей – Женька Звєрєвщіков:
– Тридцять дві пробоїни на борту, – говорить Женька, прикурюючи сигарету тремтячими пальцями. – Духи насіли з усіх боків, ледве вирвалися. Завантажимо поранених і головне – дійти до бази.
Наступний фрагмент: ракета «земля-повітря» збиває МІ-24. Палаючим факелом вона падає вниз. Зам. ком. полку – Піянзін Іван Федорович заживо згоряє в Афганському небі над Кабулом.
Нічне полювання. Вертушки винищують аули душманів. Рідний командире, ми помстилися за тебе!
Повернення додому. На згадку про службу залишився осколок в спині. Назустріч біжить рідна мати, ридаючи на ходу. Беззвучно. Вона обіймає свого сина, не вірячи своїм очам, що він залишився живий.
І знову кадри фільму з зображенням похорону. Тепер в дерев’яній домовині лежить найдорожча людина на всьому білому світі – МАТИ.
Ніяких емоцій або переживань. «Я» просто дивиться фільм. Документальний або художній? «Я» не знає. Просто фільм.
Наступна дія – поневіряння, пияцтво, тренування, навчання. Діти – тренування – автобус – крижана вода і… хтось, чи щось доторкнулося. До плеча? Ха-ха-ха! Нічого ж немає, всюди порожнеча.
– А ти відкрий очі, – тихо промовив голос.
«Я» Сашка підкорилося голосу, і очі розплющилися. Оглянувши себе, «Я» нічого не побачило. Тільки перед ним стояв невідомий чоловік, особа якого здавалася знайомою.
– Вірно, – м’яко відгукнувся чоловік. – Ти мене знаєш. Я – Велес!
«Один з Слов’янських Богів», – подумало Сашкове єство.
– Ось бачиш, і представлятися не треба.
«Він що, читає мої думки?»
– У
