шину ніколи не спускало!» – розповідає вона.
Сінді вступила до сусіднього державного коледжу, а закінчивши його, стала працювати в адміністрації закладу. Робота їй подобалася. Замість застарілої, малоефективної фінансової системи вона розробила нову, чудову модель, що дала дивовижні результати. «У мене просто природне чуття до цифр, систем та організації. Я обожнюю це», – зізнається вона. Однак її мало цінували та постійно недоплачували. Вона б із задоволенням виконувала ту саму роботу десь в іншому місці, можливо в Каліфорнії. Я сказала їй, що вона могла б надавати консультаційні послуги, вирішуючи адміністративні проблеми муніципальних коледжів по всій країні. За допомогою техніки «мозкового штурму» ми розробили шляхи, як їй розрекламувати себе в потрібних фахових журналах, і план набув реальних обрисів. Але зрештою вона визнала, що її страшенно лякає перспектива кинути свою нинішню роботу. Вона боялася, що «все вийде з-під контролю». Чому вона відчувала цей страх? Адже в її дитинстві геть усе було під контролем.
Я запропонувала Сінді розпитати батьків про їхнє дитинство, і відкрилася вражаюча таємниця. У її батька було жахливе дитинство, про що вона ніколи не здогадувалася. Його брат був шизофреніком, який тероризував усю родину. Тато Сінді робив усе можливе, аби захистити тоді свою сім’ю, але зрештою пішов із дому. Він бачив світ, у якому нічого не можна було контролювати, і не хотів, щоб із ним повторилося те саме. Він одружився з милою жінкою, яка любила господарювати й ненавиділа конфлікти, і разом з нею вони створили безпечну гавань, що стала домівкою Сінді. Однак усе, що він робив, було утвердженням стабільності й контролю, тобто реакцією на небезпеку, якої він зазнав, і якось діти це відчули та засвоїли.
Тепер, чуючи голос, що каже «ні», як ви будете реагувати?
Ви не можете просто проігнорувати ці голоси, але вони не повинні також вас обмежувати. Іноді достатньо побачити, що проблемою є голос із минулого. Однак іноді такого розуміння замало, і вам доведеться попрацювати над нею, аби мати змогу рухатися далі.
Ось як це зробили Джуді та Сінді.
Джуді зважилася на крихітні кроки, які б дозволили їй приспати свою систему тривоги. Її єдиною метою було знизити власну чутливість і страх діяти. Оскільки вона боїться робити щось імпульсивно, то жінка почала, приміром, наказувати собі виходити на вулицю й купувати морозиво, щойно це спаде їй на думку. Може, це й не здається дуже ризикованим учинком, але це перший крок, щоб порушити правила безпеки, яких дотримує Джуді. Щойно вона призвичаїться до таких маленьких «авантюр», то зможе подумати про сміливіші кроки і зробити їх.
Сінді почала шукати роботу у відділі профорієнтації державного коледжу в містечку, куди хоче переїхати; вона також змушує себе дивитися місцеві оголошення з вакансіями. Оскільки їй потрібно бути в курсі всіх корпоративних можливостей у цій сфері, аби розробити власну консультаційну програму для муніципальних коледжів, одного дня вона може випадково
