налізувати і розкривати. Звісно, за параметрами свого світу, адже я теж – прибулець. Тільки в цій ситуації важливо не зайти на орбіту існування того іншого всесвіту, аби нічим не порушити законів його побутування. Аби відсканувати його у його ж звичних умовах – природних, як правильно зауважили б мені зараз біологи.
Інтернет у цьому аспекті стає важливою допоміжною ланкою, щоб показати суб’єкт. Там є все про нас і навіть більше, ніж ми хотіли б. Соціальні мережі стійко увійшли в наше життя, і часто-густо ми навіть не помічаємо, як вони починають ставати нашим реальним життям, бо ми годинами сидимо у тих «мордокнижках», «пташках» і якихось «грамах»… Чому ж ми так залазимо в цю псевдореальну царину?! Відповідь є надзвичайно простою, як і все геніальне. У віртуальному світі все ідеально: ми завжди щасливі, усміхнені, мудрі й авторитетні, нам завжди є чим і перед ким похизуватися, отримати купу схвальних «лайків», а недоброзичливців і нахаб миттю можемо стерти з лиця «своєї землі» одним натисканням курсора на моніторі. Там ми – володарі свого щасливого життя, ми – боги на своїй планетосторінці. Оманлива дійсність, яку і знищити назавжди можна одним натисканням пальця.
Отак непомітно змінилася наша реальність. І не тільки в нових технологіях справа. Але й у тому, що перш за все змінилися ми самі. Бо більше не потребуємо довгих розмов і читання повільного, романтичного наративу, не прагнемо усамітнення у своїх роздумах і міркуваннях. Ми втратили відчуття довершеності життя, його глибини і світла, ми просто збайдужіли в гонитві за якимсь ірреальним для більшості успіхом, постійним прагненням адреналіну, накопиченням насправді зайвих речей, які нам заповзято нав’язує реклама. У нашому суспільстві виявився кожен сам на сам, кожен сам за себе, без відчуття міцного плеча і такої покірно-залежної ніжності минулого. Усе змішалося, усе змінилося в сучасному світі.
Від цього мені дуже сумно, і перспективи такого суспільства, навіть цивілізації, теж відповідні. Не хочеться здатися фаталісткою, але схоже, що ми вже пройшли ту точку неповернення, коли була можливість усе змінити на краще, повернути хід історії в інше русло. Цивілізації гинуть, цивілізації народжуються. Нам достеменно не відомо чому, до прикладу, зникли майя, інки, якщо дивитися ще глибше і вірити давнім історикам, як-от Платону, то чому і куди зникла цивілізація атлантів нам тим паче не відомо. Але ж причина таки є! Завжди кінцеві передує якась дія або бездіяльність. Зрозуміло, що байдужа і знавісніла, хижа і кровожерлива сьогоднішня цивілізація теж в умовах часу «Ч». Тваринне обличчя людської культури вийшло на перший план. Ми програли найбільшу битву, війну інтелекту й грубої сили. Зникає інтелігентність, просвітництво, висока культура і духовність людини. Прагматизм каже, що це невигідно і навіть згубно для повсякденного ситого і щасливого життя. Ми нищимо всі шаблони й стереотипи минулого. Ми живемо зграями, і в кожного з нас свій вожак.
Пригадую 11 вересня – день більш ніж п’ятнадцятирічної давнини. Коли я поглянула у телевізор без звуку, який на всіх каналах демонстрував одне й те саме, першою у моїй голові зринула думка, що почалася остання в історії людства війна. Жах був такий само глибоко німий і кричущий, ніби на ваших очах загинула жива людина. Себто ефект присутності в сьогоднішньому світі, навіть на відстані у континенти, практично стовідсотковий. Реальність стискається до неймовірно малих розмірів і відсутності відстаней, ми стаємо ближчі одне до одного і – о, парадокс! – значно далекі від розуміння самих себе і всіх, хто нас оточує. Світ кардинально ділиться на чорне і біле, яскраво демонструючи людині, що вона є істотою колективною і тому взаємозалежною у своєму житті від інших. Що її особиста воля і бажання як біологічного виду малозначні перед цілями і бажаннями сильніших і настирливіших колективів, а ті у свою чергу – ніщо перед загальними законами еволюції.
Чому тоді американці проковтнули той теракт 11 вересня?! А чому вони не відповіли на катастрофу, що сталася з польським літаком над Катинню? Те ж саме стосується і збитого літака над Україною в зоні бойових дій… І власне – самої війни на сході України і багатьох інших гарячих точок, яких стало аж занадто багато. На мій погляд, відповідь є простою, хоча для багатьох глибоко неприйнятною: або людство йде складним і довгим шляхом навчання не завдавати удару у відповідь, адже все це дається кривавою ціною, але такі вже закони всесвіту, у якому успіх залежить від того, що саме ти готовий заплатити за нього, або ж ми готуємося до пекельного бою, в якому «пан або пропав». І тут уже нічого не треба буде пояснювати, бо не буде кому, як казав великий Ейнштейн: «Четверта світова війна буде з каменюками і палицями».
Усе розвивається по спіралі, й достатньо пригадати жорстоку історію переходу від первісного суспільства до стародавнього світу, виникнення шумерської цивілізації (читай писемність) у IV ст. до н. е., її розпаду і становлення.
Процеси, які відбуваються нині, такі самі глобальні й навіть глобальніші. Вони стосуються не тільки суспільно-політичних векторів, а й психологічно-філософських аспектів, під час яких критична маса знань і досягнень добігає краю, переповнюючи всі можливі параметри негуманного існування й радикалізації
