З досвіду знаю, що чотири – стовідсотково нудьга, а один може бути цікавим. Але ж ні! Сьогодні не пощастило: усі п’ять – суцільна банальщина і скиглення. Доведеться знову щось вигадувати.
Я хоча й закінчила журфак, та веду колонку психологічної підтримки. Так, трохи на якісь там курси походила, книжечки цікаві почитала з теми, а в іншому покладаюся на власний досвід. Іноді просто приколююся. Ну скажіть мені на милість Бога: хто буде щось робити за порадами психолога з глянцю?! А почитати таке «мило» – будь ласка. Навіть цікаво іноді, бо поради мої з гумором і дуже креативні. Щоправда, після них на мій мейл приходять не менш креативні відповіді на кшталт: «Та ти така-сяка, що собі думаєш? Що ми тубільці з острова Чунга-Чанга?!» Але то вже ніхто окрім мене не бачить, а тим пак, не публікує.
Ми – пристойний журнал для людей із вишуканими смаками!
А роботи в мене і так з лишком, бо я ще й літредагуванням тут мушу займатися. До того ж напівбезкоштовно: в Україні, як у старій добрій Совдепії, плюс ще й національний рагулізм додався у вигляді суцільної зневаги до всіх і кожного.
Колись я зміню цю роботу на престижнішу і високооплачувану. Але ж не сьогодні, бо надворі ще криза, реформи, боротьба з корупцією. «Поспішай, слоулі», як казала моя колишня шкільна подруга Нінка.
Порпаюся в «конкурентах» з надією знайти привід для роздумів.
– Лєн, чуєш, Лєн?! – гукає моя офісна подруга. – Я там учора знайшла своє перше кохання! Він таким красунчиком був у дитинстві, а зараз лисий і пузатий. Ти уявляєш?!
– Жах який! – вдаю, що зацікавилася.
Жанка має неперевершений талант створювати подобу роботи, при цьому нічого не виконуючи. Потім її папери якось непомітно опиняються на столах інших працівників офісу. Все само собою влаштовується. Чому? Усі дуже люблять Жанночку. Вона абсолютно неконкурентоспроможний суб’єкт у нашому журналі. Маленька, пухка, не дуже приваблива, але щира, добра і чуйна. Ну а про її нешкідливу хитрість неважко здогадатися. У неї особливий підхід до начальства, яке їй ні в чому не відмовляє, але й не заохочує. Злі язики подейкують, що в неї роман із нашим головним. Але, беручи до уваги його глибоко палеонтологічний вік і класичну жадібність, дуже складно уявити їхні інтимні стосунки. Та й Жанка навряд чи була би втішена увагою якогось старезного шлепера[i] і до того ж скнари. Але інтрига залишається і наша люба ледарка завжди вирішує будь-яке питання!
– А я була в нього така закохана, – белькотить вона своє. – От дурепа!
«Дотепно», – подумала я і попросила:
– Жанночко, у мене сьогодні стільки роботи, а я наче з іншого виміру. Давай в обід поговоримо!
– Так, і що з тобою трапилося?! – відразу все просікла товстуха. – Знову з Пащенком погиркалися?!
Я розчаровано махаю рукою, мовляв, і не згадуй. Намагаюся зануритися в папери.
– Знаєш, може, і не варто таке казати, але мені здається, що ти і твій чоловік
[i] Шлепер (ідиш) – незграбна, тупа людина. (
