не отримував листів звичайною поштою. Сенді переглянула кілька конвертів, що визирали з кишені її куртки, і поклала одного йому на коліна. Лист виглядав так, наче його випрали у пральній машині, а потім викупали в багнюці. Ден глянув на зворотну адресу, і його живіт пронизав холодний біль.
Сенді переминалась з ноги на ногу.
– Напевне то якась реклама, – як нічого не було відповів Ден, кинувши конверта на книжку. Вона зрозуміла його натяк, ніяково посміхнулась і пішла. Він навіть не чув, як вона зайшла в будинок і за нею зачинились двері. Дену не терпілось прочитати того листа.
Лідія і Ньютон Шеридани
Шеридани? Це як Фелікс Шеридан? Його колишній сусід по кімнаті, той, що влітку намагався його вбити чи то через те, що з’їхав з глузду, чи тому, що був, так би мовити, одержимий. Ден заплющував очі й досі бачив ту маніакальну усмішку Фелікса. Одержимий він був чи ні, але Фелікс був переконаний, що став реінкарнацією Скульптора.
У Дена трусилися руки, коли він відкривав конверт. Може, це звичайне вибачення, припустив він, адже цілком можливо, що батьки Фелікса хотіли з ним зв’язатися і вибачитись за усі прикрощі, яких завдав їхній син.
Ден глибоко вдихнув і знову озирнувся, щоб пересвідчитись, що поруч нікого немає. Крізь прочинене вікно він чув, що Сенді на кухні миє посуд.
Любий Деніеле!
Напевне, ти дуже здивуєшся, отримавши цього листа, хоча я й сподівалася, що мені не доведеться його надсилати, але виявилося, що це наш єдиний вихід.
Справді, я не маю права просити тебе про це, але, будь ласка, зателефонуй мені, щойно отримаєш цього листа. Якщо ти не захочеш… Ну, скажу лише, що можу тебе зрозуміти.
603-555-2212
Будь ласка, зателефонуй.
Усього найкращого,
Лідія Шеридан.
Роздiл № 2
Ден не міг вирішити, чи йому викинути листа у смітник, чи негайно ж набрати номер. Він чув, як у маминих руках побрязкує посуд. Він ще раз перечитав листа, помахав аркушем у повітрі, зважуючи різні варіанти.
З одного боку, він би з радістю назавжди викинув Фелікса зі своєї пам’яті. А з іншого…
З іншого боку, він злукавить, якщо скаже, що йому ніколи не було цікаво, як почувається його колишній сусід по кімнаті. Адже після того, що сталося, залишилось ще так багато запитань. Усередині все захололо, і він ніяк не міг позбутись цього відчуття.
«Фелікс потребує твоєї допомоги. Ти теж потребував допомоги. Хіба справедливо називати його безнадійним?»
Він повернувся до вікна праворуч. Його мама щось наспівувала, і ця тихенька мелодія линула надвір, туди, де він сидів. З клена, що нависав над ґанком, злетіло кілька листочків. Скільки б разів Пол не зрізав його гілки, він далі тягнувся до будинку. Але його тата це не зупиняло.
Ден узяв телефон і, поки не встиг вигадати нових відмовок, набрав номер Лідії Шеридан.
Один за одним пішли гудки, і на якусь мить він був упевнений, що вона не відповість. Він навіть сподівався на це.
– Алло?
