тебе, чуєш? Благаю! Я тільки хочу, щоб йому стало краще. Я просто хочу, щоб усе це закінчилося. – Ден чув, що в її голосі знову прориваються стримувані сльози. – Для нього нічого не минуло, Дене. А для тебе?
Якраз упору розсміятися. Чи справді все минуло? Ні, аж ніяк – принаймні загалом. Його досі переслідували кошмари, жахливі, як ніколи, і часто в них фігурував головний лікар. Нічого не минуло, і, хоча це й було ненормально, Ден відчув певне полегшення, коли дізнався, що він не єдиний, кого не відпускає те літо.
– Не впевнений, що від цього буде якась користь, – повільно відповів Ден. – Може стати тільки гірше. Ви ж розумієте це, правда? «Я не хочу забивати собі цим голову. Я не можу забивати собі цим голову».
Він і без того почувався винним, що втягнув у бруклінські перипетії Еббі та Джордана. Принаймні у випадку Фелікса він міг з чистою совістю стверджувати, що це не його провина – дволика професорка Реєс хіба що тільки офіційно не визнала, що заманила Фелікса до підвалу, туди, де – скидалося на те – залишився його розум.
– Але ж ти приїдеш? – З голосу було чути, що місіс Шеридан дуже зраділа. У неї знову з’явилася надія. – Ой, дякую, просто я… Дякую.
– То куди я маю приїхати? – запитав Ден, а десь усередині сформувався великий згусток гнітючого страху. – І як мені туди дістатися?
Роздiл № 3
Наступної неділі Ден уже сидів на пасажирському сидінні темно-сірої «Тойоти Пріус» Лідії Шеридан. Висока і худа, вона згорбилась, міцно вхопившись за кермо. Пружні каштанові локони вибивалися із заколки у формі метелика, що намагалася втримати її волосся. Крутим схилом її носа постійно сповзали окуляри в тонкій оправі.
– Твої батьки справді не проти, щоб ти приїхав? – запитала місіс Шеридан, коли Ден того ранку підходив до її автівки.
– Ні, все добре, – відповів він, чекаючи, поки жінка відімкне дверцята. – Просто у нас удома зараз ремонт. Усюди вантажівки. Навіть немає де поставити авто на під’їзній доріжці. Вони дуже зраділи, коли дізналися, що я їду провідати Фелікса.
Після цих ніякових привітань, якими вони обмінялися на стоянці поблизу «Макдональдса», Ден сів до автівки і всю дорогу мовчав.
Не те щоб йому не було цікаво більше довідатися про Фелікса – йому просто бракувало сміливості запитати.
Замість того він втупився у свій телефон і читав відповіді Джордана та Еббі на повідомлення, яке він надіслав їм уранці, щоб розповісти, що їде провідати Фелікса. Ну, принаймні він пересвідчився, що вони досі читають його повідомлення. Але зараз Ден жалів, що не прочитав їхніх відповідей раніше, до того як сів у чуже авто.
Ліпкотт, Джордан
Мені, avaldez
Я прочитав твоє повідомлення і подумав: «Ти впевнений щодо цього?» Але це було до того, як мама принесла пошту. Хтось надіслав мені фотографію, Дене. І Еббі теж. Це скидається на якийсь хворий жарт. Цирки, вистави і всяка інша дурня. Я прикріплю знімок, щоб і ти міг подивитись, але на конверті не було зворотної адреси. Що, в біса, відбувається?
Дж.
