ланцюг знання.
А тепер, попри всю величезну обачність… попри всі застережні заходи… Жак Соньєр був останньою ланкою, єдиним охоронцем наймогутнішої таємниці, яку хтось колись оберігав.
Хитаючись, він усе-таки змусив себе звестися на ноги.
«Я маю знайти спосіб…»
Він був у пастці у Великій галереї, і на всій землі була лише одна людина, якій він міг передати смолоскип. Соньєр оглянув стіни своєї розкішної в’язниці. Люди на картинах найславетніших художників усміхалися йому, як старі друзі.
Долаючи біль, він зібрав усі свої сили й винахідливість. Відчайдушне завдання, яке він має виконати, потребуватиме від нього кожної секунди тих хвилин, які йому лишилися.
Розділ 1
Роберт Ленґдон повільно прокидався.
У темряві дзвонив телефон – незнайомий деренчливий звук. Він навпомацки знайшов нічник і ввімкнув його. Примружившись у його світлі, побачив розкішну спальню зі старовинними меблями вісімнадцятого століття, розписами на стінах і величезним ліжком червоного дерева під балдахіном.
«Де я?»
На жакардовому купальному халаті, що висів на спинці його ліжка, він побачив монограму Готель «Ріц» Париж.
Поступово туман розсіювався. Сівши на ліжку, він глянув у дзеркало на всю стіну. Той, хто дивився на нього, здавався незнайомцем: нечесаний і перевтомлений, зазвичай яскраві сині очі зараз були бляклі й каламутні. На його міцних щелепах виросла темна щетина, а на скронях дуже виразною стала сивина, яка помітно виділялася на тлі його густого чорного волосся.
Він підняв слухавку.
– Алло!
– Мсьє Ленґдон? – озвався чоловічий голос. – Сподіваюсь, я не розбудив вас?
Ошелешений Ленґдон подивився на годинник біля ліжка. Було 00:32. Він спав лише годину й почувався смертельно втомленим.
– Це портьє, мсьє. Дуже перепрошую, але до вас гість. І наполягає на зустрічі.
Ленґдон усе ще почувався невиспаним. І хто б це міг прийти до нього? Перед його очима був зім’ятий плакат на столику поряд.
АМЕРИКАНСЬКИЙ КУЛЬТУРНИЙ ЦЕНТР У ПАРИЖІ
ласкаво запрошує
на зустріч із Робертом Ленґдоном,
професором релігійної символіки,
Гарвардський університет, США
Ленґдон застогнав. Його книга про релігійне малярство та символіку несподівано зробила його відомим у світі мистецтва, і сьогоднішня лекція – слайд-шоу про поганські символи, приховані у камінні Шартрського собору, – очевидно, розгнівала деяких консервативно налаштованих слухачів. Імовірно, якийсь богослов припхався, щоб подискутувати.
– Вибачте, – сказав Ленґдон, – але я дуже втомився…
– Але мсьє, – поспіхом і пошепки заговорив портьє, – це дуже поважний чоловік. Він уже вирушив до вашої кімнати.
Тепер Ленґдон остаточно прокинувся.
– Ви спрямували когось просто до мене?
– Я
