широкі плечі й могутні короткі ноги. Він запросив Ленґдона увійти.
– Я Безу Фаш, – сказав він Ленґдону, коли той увійшов у двері, – капітан Судової поліції.
Його утробний голос рокотав, як шторм, що наближається.
Ленґдон простяг йому руку.
– Роберт Ленґдон.
Величезна долоня Фаша стиснула руку Ленґдона з неймовірною силою.
– Мсьє Ленґдон, – блиснули вуглинки очей капітана, – ходімо.
Розділ 4
Капітан Безу Фаш із його широчезними розпростаними плечима та нахиленою головою був справді схожий на розлюченого бика.
Ленґдон пішов за ним вниз славетними мармуровими сходами в підземний атріум під скляною пірамідою. Спускаючись, вони пройшли біля двох озброєних охоронців Судової поліції. Їх присутність ніби говорила: ніхто не увійде і не вийде без дозволу капітана Фаша.
Ленґдон долав почуття дискомфорту, яке все зростало. Присутність Фаша мала б його заспокоювати, але в Луврі о цій годині панував якийсь загробний дух. Сходинки, наче прохід у кінотеатрі, були освітлені тьмяним світлом вмонтованих у них лампочок, і він чув відлуння власних кроків аж під скляним склепінням. Глянувши вгору, Ленґдон побачив тьмяні відблиски від фонтанів на вулиці.
– Вам це подобається? – спитав Фаш, киваючи в бік піраміди своїм широким підборіддям.
Ленґдон зітхнув. Він був занадто втомленим, щоб продовжувати гру.
– Так, ваша піраміда дивовижна.
– Це шрам на обличчі Парижа, – пробурчав Фаш.
Ось так. Ленґдон відчув, що тому, хто його запросив, догодити важко. Він подумав, чи Фаш знає, що для побудови цієї піраміди за особистим наказом президента Міттерана було використано рівно 666 скляних панелей – дивне розпорядження, яке завжди гаряче обговорювалось прихильниками теорії змови: вони вважали, що 666 – це число сатани.
Він вирішив промовчати.
У міру того, як вони все нижче опускались у підземний хол, його прихований простір поступово виходив із тіні. Підземний рівень Лувру загальною площею 70 тисяч квадратних футів на глибині 57 футів було сплановано як нескінченний грот. Обкладений мармуром теплого вохристого кольору, який гармонійно поєднувався з медовим кольором каменю на фасаді, цей хол завжди був заповнений туристами й залитий сонячним світлом. А зараз приміщення було порожнє й темне і здавалося холодним склепом.
– А де охорона музею? – спитав Ленґдон.
– En quarantaine[11], – відповів Фаш, ніби Ленґдон ставив під сумнів його рішення, – безперечно, сьогодні сюди зайшов той, хто не мав права тут бути. Усіх нічних охоронців допитують. На цей вечір мої люди заміняють музейних охоронців.
Ленґдон кивнув і пішов швидше, щоб не відставати від Фаша.
– Наскільки добре ви знаєте Жака Соньєра? – спитав капітан.
– Я, власне, зовсім його не знаю. Ми не знайомі.
Фаш був здивований.
– Минулого вечора ви мали зустрітися вперше?
– Так.
На карантині (
