цьому курсі на да Вінчі. Так багато символів приховано всюди, що ви й не уявляєте собі!
– Ходімо! – прошепотіла Софі. – Що сталося? Ми вже майже прийшли. Покваптесь!
Ленґдон завмер, приголомшений раптовим осяянням.
O, Draconian devil! Oh, lame saint!
Софі обернулась до нього.
«Не може бути, щоб усе виявилося таким простим».
Але він уже знав, що все саме так.
І тут, у нетрях Лувру, коли óбрази фі та да Вінчі викликали в нього мало не запаморочення, Роберт Ленґдон несподівано розшифрував код Соньєра.
– O, Draconian devil! – вимовив він. – Oh, lame saint! Це ж найпростіший у світі код.
Софі зупинилась на сходинках нижче і глянула на нього, не розуміючи, що сталося.
– Ви сказали, – голос Ленґдона тремтів він хвилювання, – числа Фібоначчі мають сенс, лише якщо вони записані в певній послідовності. Інакше це математична нісенітниця.
Софі не розуміла його слів.
– Порушений ряд Фібоначчі є ключем, – пояснив Ленґдон, узявши в неї роздруківку. – Ці числа – підказка, як розшифровувати слова в посланні. Ваш дід написав їх не в тому порядку, щоб сказати нам, як застосувати той самий підхід до цього тексту. O, Draconian devil? Oh, lame saint? Ці рядки нічого не означають. Це просто безладний набір літер.
– Ви гадаєте, що весь меседж – це анаграма? – вона пильно глянула на нього.
Ленґдон мовчки витяг авторучку з кишені піджака і поміняв літери місцями.
O, Draconian devil!
Oh, lame saint!
було ідеально анаграмою:
Leonardo da Vinci!
The Mona Lisa!
Розділ 17
The Mona Lisa.
На якусь мить Софі, стоячи перед виходом на сходах, забула про свій намір тікати з Лувру.
Дивлячись на анаграму, вона була приголомшена тим, що не зуміла розшифрувати її сама.
– Просто не можу збагнути, – сказав Ленґдон, втупившись у роздруківку, – як ваш дід створив таку хитромудру анаграму за кілька хвилин до смерті.
Софі знала пояснення, і від усвідомлення цього їй ставало ще гірше. «Я б мала побачити це зразу!» Вона згадала, що дідусь розважався тим, що створював анаграми відомих творів мистецтва. А коли Софі ще була маленькою дівчинкою, через одну з анаграм він навіть мав клопіт. Якось американський мистецький часопис брав у нього інтерв’ю, і Соньєр висловив свою нелюбов до кубізму початку двадцятого століття, звернувши увагу на те, що шедевр Пікассо «Les Demoiselles d’Avignon»[24] був ідеальною анаграмою речення vile meaningless doodles[25]. Прихильники Пікасо були обурені.
– Ймовірно, дідусь уже давно створив цю анаграму, – сказала Софі, глянувши на Ленґдона. А зараз він був змушений використати її як імпровізований код. Вона здригнулася: на мить їй здалося, що вона виразно чує голос діда.
Leonardo da Vinci!
The Mona Lisa!
Софі так і не могла збагнути, чому заключні слова послання до неї були якось пов’язані з цією
«Авіньйонські дівчата» (
Бридкі безглузді бовдури (
