на теревені, як завжди.
Треба було написати про це раніше!!!
На зріст Емілі десь п’ять футів сім дюймів. У неї біляве волосся із темними пасмами (ніколи не питала, чи воно фарбоване) і темні карі очі. Важить вона десь близько ста двадцяти фунтів. Та це лише здогадка. Я не питаюся друзів: «Чуєш, скільки ти важиш? Який у тебе зріст?» Хоча й знаю: деякі чоловіки вважають, що жінки тільки про це й говорять. Їй сорок один, та виглядає максимум на тридцять п’ять. Під правим оком у неї родимка. Я помітила це лише тоді, коли Емілі запитала, чи варто її видалити. Я сказала, що ні, що вроди вона не псує і що жінки при французькому королівському дворі (як я читала) малювали собі «мушки».
Емілі завжди користувалася одними парфумами, які я б могла назвати її візитівкою. Італійські черниці, за її словами, виготовляють їх із бузку та лілей. Вона замовляє їх у Флоренції. Мені подобалося це в Емілі – усі ці відомі їй вишукані деталі, про які я й гадки не мала.
Я ніколи не користувалася парфумами. Мені здавалося, що коли жінка пахне квітами або прянощами, це має насторожувати. Що вона приховує? Що вона намагається цим сказати? Але запах Емілі мені подобається. Як і те, що за ним я завжди могла визначити: вона була в кімнаті або вона десь поряд. Я відчувала його у волоссі Нікі після того, як вона його обіймала. Емілі й мені пропонувала напахтитися, але запах – це, як на мене, надто інтимно, й дуже дивним видаватиметься, якщо ми пахнутимемо наче якісь близнючки.
Вона завжди носить каблучку із сапфіром та діамантом, яку Шон подарував їй на заручини. І оскільки під час розмови вона рухає руками, я вважаю цю каблучку мерехтливою істотою із власним життям – на кшталт феї Дінь-Дінь, яка пурхає крильцями перед Пітером Пеном та загубленими хлопцями.
В Емілі є татуювання: дуже ніжний терновий вінець навколо зап’ястка. Це мене здивувало. Вона не схожа на любителів тату, особливо такого, яке можна приховати лише довгими рукавами. Спершу я подумала, що це якось пов’язано з її роботою в індустрії моди, та, коли ми вже були знайомі достатньо довго, щоб можна було про це запитати, вона відповіла:
– А, це. Я зробила його, коли була молода й божевільна.
Я сказала:
– Усі ми такі були. Колись.
І почувалася добре від того, що сказала щось, чого ніколи не могла сказати чоловікові. Якби він запитав мене, що означало «божевільна», і я йому відповіла, – життя, яким ми його знали, одразу б закінчилося. Проте воно і так закінчилося. Правда завжди виявляє себе.
Чекайте. Телефон! Раптом це Емілі.
Далі буде.
3
Блог Стефані
Привіт, мамусі!
Телефонувала не Емілі. То був автовідповідач, який повідомив, що я виграла подорож на Кариби.
То на чому я зупинилася? А, точно.
Минулого літа, коли ми засмагали біля громадського басейну,
