тьмяніє, тіло починають атакувати різноманітні недуги, що з’являються невідь-звідки. Як офіціанти в ресторані, що починають сервірувати столики до сніданку, поки хтось і досі вечеряє, вони недвозначно натякають: «Ваш час спливає, пора рухатися далі». Мало хто виявляється готовим до цього нагадування про нашу смертність. «Зачекайте хвилину, це ж не може трапитися зі мною! Я ще й не починав жити. Де всі ті гроші, які я мав заробити? Де всі ті щасливі події, що мали зі мною статися?»
Відчуття, що нас ошукали, – цілком логічний наслідок такого прозріння. З дитинства ми звикли вірити, що доброзичлива доля про нас подбає. Адже всі погоджувалися, що нам так пощастило жити в найбагатшій із країн світу, в період найвищого в історії людства розвитку науки, в оточенні найефективніших технологій, під захистом наймудрішої з конституцій. Отже, ми мали всі підстави сподіватися на багатше, більш повноцінне життя, ніж будь-хто з наших попередників. Якщо нашим бабусям і дідусям, які жили у сміховинно примітивному минулому, вдавалося часом почуватися задоволеними, уявіть лишень, наскільки щасливими маємо бути ми! Так сказали нам вчені, це лунало в церковних проповідях, це підтвердили тисячі телевізійних рекламних роликів, вихваляючи щасливе життя. Однак, попри всі ці запевнення, рано чи пізно ми прокидаємося в повній самотності й відчуваємо, що в цьому багатому, науковому, хитромудрому світі немає нічого для щастя.
Це усвідомлення приходить повільно, і різні люди по-різному реагують на нього. Одні намагаються його ігнорувати й активізують свої зусилля в намаганні придбати якомога більше речей, які, на їхню думку, мають поліпшити життя, – потужніші машини та більші будинки, вищі посади, більш розкішне життя. Вони напружують усі сили, вирішивши за будь-яку ціну досягти задоволення, чого їм досі не вдавалося. Іноді такий підхід спрацьовує. Просто тому, що людина, з головою поринувши в конкурентну боротьбу, не має часу усвідомити: вона ні на крок не наблизилася до мети. Але якщо зупинитися хоч на мить, розчарування повертається. Після кожного нового успіху стає все очевиднішим: ані гроші, ні влада, ні статус чи майно не здатні й на дрібку додати життю смаку й сенсу.
Інші вирішують атакувати безпосередньо загрозливі симптоми. Коли тіло починає подавати перші тривожні сигнали, вони сідають на дієти, записуються до фітнес-клубів, займаються аеробікою, купують домашні тренажери або роблять пластичні операції. Якщо, на їхню думку, проблема в тому, що вони нікому не потрібні, вони купують книжки про те, як здобути владу чи як завести друзів, записуються на тренінги з підвищення впевненості в собі або в гуртки сили. Через деякий час, однак, стає очевидним, що ці часткові рішення також не працюють. Скільки б енергії ми не витрачали на догляд за тілом, воно однаково, врешті-решт, постаріє. Ставши більш упевненими, ми можемо, хай і ненавмисно, відштовхнути друзів. А якщо присвячувати забагато часу зав’язуванню нових знайомств, це може поставити під загрозу стосунки з дружиною
