«Норфолк Тауер» було хвилин три ходу. Він розташувався у невеликому будинку і виглядав охайним і приємним. Правда, поруч нього, ближче до вокзалу Паддінгтон, був ще один готель такого ж ґатунку, але юнак твердо вирішив послухатися поради касирки і зупинився перед входом «Норфолк Тауера». Великі скляні двері автоматично розсунулися перед ним (спрацювали фотоелементи), і невідомий увійшов в хол.
Проти входу розташувалася стійка адміністратора, справа невеликий бар з м’якими кріслами, зліва двері вели у ресторан.
Оцінивши обстановку, невідомий підійшов до стійки.
Білява дівчина підвела на нього очі і сказала:
– Ми раді вас вітати у нас! Хочете поселитися?
– Так, – відповів прибулий. – Якщо можна!
– Звичайно. На ваше щастя, сьогодні зранку декілька номерів звільнилися. Через десять-п’ятнадцять хвилин один з них буде у вашому розпорядженні.
– Чудово.
– Вам триста десятий підійде?
– Мені однаково.
Дівчина дістала картку.
– Як вас звати?
– Тед Стрепет.
– Ви не англієць? – здивувалася дівчина.
– Ні, я з України.
– А де це? – зовсім по-дитячому поцікавилася вона. – Росія?
– Ні, але поруч.
– А-а, знаю. Там холодно і білі ведмеді.
– Ні, – заперечив Тед. – Там тепло і бурі ведмеді.
Тим часом праворуч відкрилися двері ліфта і показався чорношкірий носій.
– Номери готові, – сказав він.
– Вам і чекати не прийшлось, – зраділа дівчина. – Ви на скільки до нас?
– Не знаю, – розгублено сказав Тед. – Для початку на тиждень, а потім буде видно.
– Ви оплатите зараз чи потім?
– Давайте зразу ж, а то потім хто знає як буде. Лондон – місто дороге.
Він розплатився, взяв ключ на масивній дерев’яній колодці і в супроводі носія, що ніс його чемодан, піднявся ліфтом на третій поверх.
Носій відкрив двері, заніс чемодан в номер. Тед сунув йому в руку фунтову монету і залишився один.
Розпакування чемодану не зайняло багато часу. Дорогий костюм зайняв своє місце у шафі, яку чомусь поставили у проході. Справа двері вели у ванну кімнату, куди і не забарився завітати Тед.
Через півгодини, вимитий, поголений, мирно попиваючи каву, приготовлену тут же, Тед набрав номер телефону. На тому кінці проводу почувся старечий чоловічий голос.
– «Об’єднання колишніх вояків-українців у Великій Британії» слухає!
– Доброго ранку! – українською мовою сказав Тед. – Вас турбує Теодор Стрепет. Я хотів би зустрітися з вами.
– Ви українець?
– Так. Я тут у справах.
– А що вас цікавить?
– Я хотів би це сказати особисто. Це не телефонна
