ж. Федя відкрив неслухняні очі, побачив хлопців, які одягалися, потім заснув знову. Приснився йому дощ. Він був настільки реальний, що Федя прокинувся знову.
Над ним стояв Сергій і поливав його водою з чайника.
– Що ти робиш? – зірвався Федя.
– Вставайте, ваша величність! – урочисто сказав Сергій. – Вас чекають великі справи!
– Які справи? – не зрозумів Стрепет.
– Перша пара по маркетингу. Тема лекції «Що таке маркетинг і як з ним боротися».
– Ти здурів?
– Це ти здурів, – відповів Сергій. – До початку пари сорок п’ять хвилин.
– О чорт!
Федя зірвався з ліжка, скочив у штани і побіг до умивальника. Сергій кинув йому навздогін:
– Вибирай: або бізнес або жінки. Принаймні, неофіційні.
На пару вони все таки встигли. Самого професора не було. Що ж, начальство не запізнюється, а затримується, тим більше, якщо воно сам декан.
Замість нього у дверях появилася його секретарка.
– Федір Стрепет є? – запитала вона.
Федя підвівся.
– До декана! Негайно!
Гублячись у здогадках, Стрепет вийшов з-за лави.
– Що ти вчора натворив? – поцікавився Васько.
– Не знаю, – признався Федя. – Все було в рамках дозволеного.
Він ішов за секретаркою і в думках перебирав всі випадки. Нічого такого, за що могли розстріляти. А, зрештою, чого думати? Зараз і так дізнається, тим більше, що вже прийшли.
– Дозвольте? Звали?
Федя Стрепет прочинив двері.
– Так, заходьте, – сказав декан. – Зачиніть за собою двері.
Він подав Феді руку. Це Стрепета заспокоїло: тому, кого мають звільняти, руку не тиснули б.
– Сідайте.
Коли Федя сів, декан запитав:
– Ви знаєте, чому я вас викликав до себе?
– Чесно кажучи, ні, – признався Стрепет.
– Справа ось у чому. У нас з англійськими колегами підписано договір про співпрацю.
Федя Стрепет кивнув головою – він про це знав.
– Одним з пунктів договору, – продовжував декан, – є домовленість про обмін викладачами й студентами. Вас, як одного з кращих наших студентів, ми хочемо відправити на навчання в Англію. Що ви на це скажете?
Федя нічого не міг сказати. Йому просто відібрало мову.
Декан усміхнувся.
– Я бачу, зараз даремно питати вас, чи володієте ви англійською мовою. Ви й українську забули.
– Та чому ж, – нарешті знайшовся Стрепет. – Розмовляю, тільки моя англійська кульгає академізмом.
– Тобто? – не зрозумів декан.
– Це не розмовна, а літературна мова. Не знаю, чи зможу вільно розмовляти з англійцями.
– От зараз можете
