витіснити зі свого життя негативний стрес, як і наповнити його позитивним.
Запитання та дії
1. Яким чином необхідність бути «реалістичним» та «відповідальним» заважає вам жити так, як ви прагнете?
2. Чи шкодуєте ви про те, що не зайнялися тим, чим хотіли, бо були змушені жити так, як «треба»?
3. Поміркуйте над тим, чим ви зараз займаєтеся, і запитайте себе: «Що б трапилося, якби я жив(ла) за абсолютно протилежними принципами, ніж моє оточення? Чим мені доведеться пожертвувати, якщо я дотримуватимуся такої позиції впродовж п’яти, 10 або 20 років?»
3
Уникаємо небезпечних ситуацій
Позбуваємося страхів та нездатності приймати рішення
Чимало людей роблять неправильний крок, стоячи на місці.
Перед тим як побороти свій страх, потрібно його визнати.
Ріо-де-Жанейро, Бразилія
Ще шість метрів – і фініш.
– Біжи! Біжииииииииии!
Ганс не розмовляв португальською, але сенс цих слів був йому зрозумілий – уперед. Його кросівки впевнено відштовхувалися від нерівної кам’янистої поверхні, і він, випрямивши груди, кинувся вперед до безодні глибиною понад 900 метрів.
Перед фінішем він затримав дихання і мало не знепритомнів. Перед очима все розмилося, потемніло, і він… поплив. Над ним розкинулася безмежна блакить неба, і невдовзі він відчув, як теплий потік повітря підхопив його та крила параплана.
Страх залишився позаду, на вершині гори. На висоті в кілька сотень метрів, пролітаючи над пишною зеленню тропічних дощових лісів та незайманою білизною пляжів Копакабани, Ганс Кілінг прийшов до тями.
Була неділя.
У понеділок Ганс повернувся до свого юридичного бюро, розташованого в районі Сенчері-Сіті, Лос-Анджелес, і оголосив про свій намір звільнитися. Уже протягом п’яти років він прокидався вранці з однією думкою: «Мені справді доведеться займатися цим упродовж наступних 40–45 років?» Якось він ночував у своєму офісі під столом, тому що наступного ранку мусив завершити роботу над проектом. Того самого ранку він дав собі обіцянку: ще два таких випадки – і я даю звідси драпака. Третій випадок стався напередодні його від’їзду до Бразилії.
Ми всі даємо собі обіцянки, і Ганс також уже неодноразово це робив. Однак тепер усе змінилося. Він змінився. Ширяючи над землею, він зрозумів: не такий страшний чорт, як його малюють.
Від своїх колег він чув те, що й очікував: для чого ж було так наполегливо працювати? Адже він був адвокатом, який впевнено рухався до кар’єрних вершин. Що ж йому, у біса, ще потрібно?
Ганс іще достеменно не знав, чого хотів, але смак змін вабив його. З іншого боку, він добре знав, що з’їдає його зсередини, і прагнув цього позбутися. Тепер він не
