її у колодязя на водичку для півника, що подавився горішком, інакше він загине.
– Отримаєш щетину, коли принесеш мені помиїв од кухаря.
Курочка – до кухаря.
– Кухарю, братику! Дай мені помиїв для сестрички свині. Вона дасть мені щетини для чоботаря. Чоботар дасть черевички для швачки, швачка подарує хусточку для колодязя, а той дасть мені водички для півника, що подавився горішком, інакше він загине.
А від нього курочка побігла до корови по молочко, потім на галявину по травичку для корови, просила у неба роси для поляни. Небо зглянулося над півником і дало росу галявині. Галявина дозволила курочці нарвати травички, і вона поспішила до корови.
Корова, з’ївши запашну травичку, дала курочці молочка. За молоко кухар дав свині помиїв. Свиня дала щетини, а чоботар подарував курочці черевички для швачки. Та віддала курочці хусточку, за неї колодязь дав курочці водички, яку вона принесла півнику. Півник попив, і горішок проскочив. На радощах півник закричав:
– Ку-ку-рі-ку! Я знову можу співати своїх пісень.
З того часу півник більше ніколи не скупився.
Син падишаха і див
Турецька казка
Жили собі на світі падишах[1] із сином. Коли юнакові сповнилося вісімнадцять років, батько підшукав йому дівчину до пари і заручив їх за звичаєм падишахів. Але на ранок після весілля наречена зникла без сліду! Падишах зібрав звіздарів, і ті повідомили:
– Дівчину викрав див[2] і відніс на гору Каф, що на краю світу, щоб віддати за свого сина. Туди може піти тільки сам шахзаде – син падишаха; нікому іншому це не під силу.
Почув це шахзаде і почав просити батька відпустити його.
– Синку, ти ще дитина, ті диви проковтнуть тебе – не встигнеш і оком змигнути!
А той – своє:
– Я мушу йти. Вдасться її виручити – добре, а ні – іншої мені не треба.
І ось уже юнак сів на коня і вирушив у дорогу.
Чи довго, чи недовго він їхав, горами, долинами, рівнинами, з долин – як потік, з верховин – як вітерець, а приїхав на вершину якоїсь гори і сів відпочити у холодку дерева. Раптом бачить – дві змії, біла і чорна, намагаються одна одну проковтнути. Каменем він убив чорну змію, а біла відразу обернулася на людину.
– Ти врятував мене, шахзаде, тепер я виконаю будь-яке твоє бажання.
Син падишаха злякано завмер, а змія-людина вела далі:
– Не бійся, я, син падишаха-пері,[3] зроблю тобі лише добро.
– Тоді відвези мене на гору Каф.
– О шахзаде, їздити туди нам не дозволено. Я довезу тебе до підніжжя гори Каф – далі підеш сам. А щоб люті диви не проковтнули тебе, візьми оцю залізну сорочку і три стріли. Я чекатиму на тебе тут і, якщо ти повернешся живим, відвезу тебе до землі твого батька.
– Така моя доля, – відповів юнак, – добути дівчину чи загинути.
Пері злетів із ним у повітря і опустив біля підніжжя гори Каф. Не один день підіймався юнак на гору, але так і не досяг верховини.
Падишах – титул монархів у деяких країнах Близького та Середнього Сходу.
Див – злий дух у міфології деяких східних народів.
Пері – добра чарівниця в образі прекрасної крилатої жінки, що охороняє людей від злих духів.
