леве, поборімося з тобою, але ж глянь на мене! Я вдягнутий, як дроворуб, то ти трохи зачекай мене, а я побіжу в село та перевдягнуся для боротьби.
– Добре, почекаю! – відповів лев і сів біля великого дерева.
Тоді чоловік зовсім осмілів:
– Ой боюся я, леве, що ти не дочекаєшся мене. Щоб мені даремно не йти в село перевдягатися, дай-но я тебе припну до дерева, а то втечеш!
Лев і на це пристав. Чоловік його добре прив’язав, а тоді вирубав доброго прута та й каже:
– Отепер я тобі покажу, як боротися!
Та як почав періщити його прутом по спині! Бив, бив, поки лев перегриз мотузку і дременув лісом, аж друзки полетіли. Побігло за левом і кошеня. Спинилися десь на узліссі. Лев насилу відсапався і сказав кошеняті:
– Таки справді дуже лихі твої господарі! Якби я був на твоєму місці, то не міг би жити і не виріс би навіть такий, як ти! Втечу я звідси в інший ліс, щоб жити далі від людей.
Сливи та сміття
Болгарська казка
Один селянин надумав одружити свого сина з доброю роботящою дівчиною. От він насипав повний віз слив і поїхав у село їх продавати.
– Гей, сливи за сміття! Сливи за сміття! – гукав селянин, поки їхав селом.
Дівки, жінки, баби, почувши таке, притьмом кинулися мести хати. Одна поперед одної спішили назбирати більше сміття, щоб виміняти більше слив. Та тягне цілий мішок, та волочить корець, а та несе повний фартух. Несуть і хваляться:
– А подивіться, скільки сміття я вимела з хати! От добре, що приїхав такий дурний міняйло, тепер усе сміття піде за сливи!
Селянин брав сміття, давав сливи. Згодом підійшла якась гарна, але бідно вдягнена дівчина. Все на ній було чистеньке й охайне, хоч і стареньке. Вона стояла збоку і дивилася, як жінки штовхаються біля воза, поспішаючи продати своє сміття за сливи. Дівчина стискала в руках маленький вузлик.
– Гей, дівчино, ходи-но до мене, не стій збоку, а йди та купуй сливи, он бачиш, уже закінчуються!
Дівчина засоромилась, опустила голову і ледь чутно промовила:
– Та я не буду купувати сливи!
– А чого ж не будеш? – здивувався селянин. – Ану давай гляну, скільки ти принесла сміття.
Дівчина тремтячими руками розв’язала вузлик, і селянин побачив, що сміття там жменька – не більше.
– Е-е, красуне, щось дуже мало зібрала! – сказав селянин. – Ну, що ж я тобі дам за оте сміттячко? Там же нема на що глянути! Біжи, принеси ще!
– Більше нема, дядечку, не маємо більше сміття, – схлипнула дівчина. – І те, що я принесла, не з нашої хати. Це я ходила помагати сусідам замітати в хатах, і вони дали мені трошки сміття за поміч.
Почувши таке, селянин дуже зрадів.
– Он воно як, дівчино! А щоб ти була мені жива й здорова! Така чепурушка і трудівниця, як ти, мусить їсти сливи скільки схоче. З тебе вийде гарна господиня, – сказав селянин і взяв її за невістку.
Гном із-під печі
Болгарська казка
Звелів
