шахзаде, як ти сюди потрапив? Щойно клятий див тебе побачить, одразу проковтне.
– Не бійся, я вже відправив його у далеку дорогу! – заспокоїв наречену шахзаде і кинувся її обіймати.
А див – товариш шахзаде – теж знайшов свою кохану.
Прихопивши з палацу все золото, перли й коштовні камінці, див відніс шахзаде та його наречену до підніжжя гори Каф.
– Хай пошле вам Аллах щастя і хай не буде у вас ні в чому потреби! – побажав їм див на прощання, і син падишаха-пері відніс їх прямо до палацу батька шахзаде.
Той так і кинувся до сина на шию.
– Ласкаво просимо, дитино моя! Як же я скучив за тобою!
Радості падишаха не було меж. Він влаштував на честь сина і його нареченої свято. Сорок днів і сорок ночей гуляли весілля шахзаде, а потім старий батько поступився йому своїм місцем на троні. Молодий падишах обдарував усіх придворних і радників коштовностями зі скарбниці дива і до самої смерті жив зі своєю дружиною в радості й достатку.
Умілі руки
Турецька казка
У давні часи жила в багатому домі дівчина. Серед прекрасних квітів вона була чудовою трояндою, серед струнких дерев – свічкою-кипарисом. Мати з батьком душі в ній не чули, але не встиг молодий соловей сісти на гілку дівчини, як лиха доля забрала в могилу її батьків. Довго лила вона сльози, але хіба від рани в серці вмирають?
І ось, слава Аллаху, одного дня дівчина-троянда стала нареченою. Чоловік їй дістався спокійний та роботящий. Він працював у поті чола, і всі домашні справи лягли на плечі дружини. Проте руки матусиної доні не звикли до роботи, а пальці – до шиття. Незабаром на дім не можна було дивитися без жаху. Хіба милуватимешся тут господинею, навіть коли вона гарніша за троянду? Гості покинули їхній дім, чоловік почав супитися, і заблагала дівчина-троянда:
– О великий Аллах, є у мене дві руки, десять пальців, але до праці вони не привчені: за що не візьмуться – нічому ладу не можу дати. Задумаю щось пошити – усі пальці сколю, за роботу візьмуся – вся забруднюся. Так я скоро зовсім пропаду. Допоможи мені, о Аллах!
І одного дня в її дім постукала поважна жінка.
– Дівчино-трояндо, – сказала вона, – навіщо даремно плакати? Коли ти народилася, Всевишній наділив твої пальці умінням. Але ж і залізо від лежання вкривається іржею… Якби твоя покійна мати привчила тебе до роботи, твої пальці згодилися б для будь-якого діла! А тепер твої клопоти не дають спокою матері й на тому світі. На твоє щастя, вона була доброю: сироту побачить – нагодує, бідняка зустріне – одягне, тому я привела до тебе десять пері! Всі вони трудівниці, одна краща за другу. Але не можна їх показувати людям. Вони сховаються в твоїх пальцях… Знадобляться тобі послуги однієї з них – поворухни пальчиком, і все буде зроблено! Пері до того спритні, що, коли залишити їх без роботи, вони втечуть із нудьги. Не ховай більше свої пальці в кулаку, примушуй їх день і ніч працювати – тільки тоді ти як слід їх оціниш.
Із цими словами
