магнетизм. Е-е-ех….
Час.
Запрігся. Міцний ремінь обігнув плече. Але йти не поспішав. Востаннє підійшов до ліжка. Пенелопине обличчя притягувало з новою силою. Красунечка. Створена, щоб нищити серця чоловіків, а з самих – робити зомбі. На мить забув і про те, що треба зникнути, і що на нього вже чекають. Запустив у душу божевілля. Нахилився, щоб поцілувати. Але розум емоціям дав щигля. Начуди!!!
На телефон наслав закляття (банально відімкнув!).
Двері плавно пішли (розчиняв їх повільно й акуратно!).
Вислизнув у довгий коридор (ні душі!).
На ліфт (останній поверх же!).
Майже не хвилювався. «Заключна дія» проста. І безпечна. Головне – не засвітитися. Хоча… Доставить вантаж, отримає своє (і чималеньке!), а там, за годину, вже летітиме додому. Геть із цієї чужої та набридлої країни. Туди, де кличе в обійми насолода…
Викликав ліфт і замислився. Як же вдало крутнулось колесо Фортуни! Кілька місяців тому на пляжі підійшов хлопчик років дев’яти й повідомив, що у барі на Тоні чекають. Не одягаючись, відразу почимчикував. Любив повигравати статурою напівбога. І робив це завжди. При першій же ліпшій нагоді. Пам’ятає все, як зараз. Липкі жіночі погляди… Прихований скрегіт зубовний рогоносців… Безжалісне полудневе сонце… Тепло бетонованих алейок, якими шлапали міцні ноги у пляжних капцях.
Окинув прохолодний бар. Незнайомець недбало махнув рукою з розчепіреними двома пальцями. Ось він, цей чувак. Що треба? Посунув до його столика. У найтемніший закуток…
25 вересня 1993 року, Афіни, 01 год. 33 хв.
Ліфт м’яко загальмував.
Пластикові стулки гайнули врізнобіч. Рішуче ступив. Дідько! Не сам! Ліворуч, у заглибині, чоловік і жінка. «Попалили», потвори!
Ліфт зачинився й рушив. Тоні подумки гатив себе ногами. Роззявляка! Дятел довгодзьобий! Спіноза недороблений!..
А «свідкам» до «дебелика» й байдуже. Навіть не глянули. Жінка – стовідсоткова повія. Кого-кого, а їх за ці роки набачився. З чоловіком складніше. Ледь тримається на ногах, і розібрати, якою мовою белькоче, не легше, аніж одним пострілом зробити дві дірки в мішені. Та й не професор лінгвістики. Однак мимохіть подумалось: у кишенях не гори золоті. Бо така стара й негарна жінка коштувала небагато. А може… Звичайний скнара. І за п’ятдесят центів повіситься на чужій краватці. Компанія, відверто кажучи, не дуже…
Перший поверх.
Ліфт зупинився, подумав і дзенькнув. Тоні поспіхом вийшов і рушив холом. Залишайтеся здорові!
Портьє, поклавши голову на руки, упевнено давив комара. Захотів покепкувати, але передумав. Годинник показував за чверть другу. О другій мусив з’явитися біля кам’яного Байрона, якого діва-Греція нагороджує пальмовою віттю. Теж кам’яна.
Треба поспішати.
Ніч зустріла байдужістю. Що є ти, що нема. Кульгай собі мовчки, якщо треба. А ні – тоді спи. Відпочивай перед завтра. Щоб знову в колесо. І – бігти, бігти, бігти…
