гіршого знущання й не придумаєш.
– Ну, звичайно, я маг дороги. Тільки не бачу в темряві. Що тут дивного?
– Нічого, – він відступив. – То… ви йдете нагору? Може, вас провести?
– Не треба, – сказала я досить різко. – Ідіть собі, а я за вами.
Він ішов швидко – ноги ж бо довгі. А я захекалася. Коли ми піднялися на пагорб, стало світліше від запалених усюди багать. Я помітила, що волосся у мого випадкового супутника мокре.
– Це ви купалися?
– Я.
– А хіба не холодно?
– Холодно.
Я роздивилася його обличчя. Молоде. Досить симпатичне. Був у нас такий учитель географії (він, щоправда, всього місяць пропрацював. Ліпшу посаду знайшов. А шкода, ми його любили).
– А ви підійдіть до багаття й погрійтеся, – сказала я.
– А ви зі мною – за компанію?
Я розгубилася.
– Навіщо?
– Ну, хоча б для того, наприклад, що мені хочеться почути про світ, звідки ви родом. – Він усміхнувся.
– А ви знаєте, що я з іншого світу?
– Звичайно.
Я не відразу зметикувала, куди він мене веде. А коли зрозуміла – було вже пізно.
Шестеро дівчат! Виряджені у довгі сукні, з накидками і шалями на плечах, із химерними зачісками (і це ж у поході!), з підведеними очима. Одна була схожа на Мальвіну, тільки волосся не голубе, а золотаве. Ще одна – руда, з ластовинням. Одна трохи схожа на Зайцеву (якби її трохи причепурити). Ще трьох я не розгледіла, тільки помітила, що вони гарні, куди гарніші за мене… І всі сидять на складаних стільчиках навколо багаття, розмовляють і хихотять…
– Ваші високості! Дозвольте відрекомендувати вам Ліну – нашого нового мага дороги.
– Доброго вечора, – пробурмотіла я собі під ніс. Ці дівчата ще й «високості», он як…
Наречені принца!
Я озирнулася на свого поводиря…
– Ну і де ти швендяла? – запитав Гарольд. Маленьке багаттячко, біля якого він згаяв вечір, давно прогоріло.
– Та так… Балакала з принцом, – сказала я недбало. – Розказувала йому про наш світ. Тебе ж це не цікавить?
Він не відповів. А я вмостилася на матрацику, який спеціально для мене розстелили, втупилася в зоряне небо. Розмріялася…
…А принц симпатичний. Ач, купається в холодній воді…
Звичайно, ці його наречені… (ніхто мені так і не пояснив, навіщо їх аж шестеро). Вони, звичайно, принцеси, і все таке. Та, з іншого боку, я – маг дороги!
Ну, добре, нехай і майбутній маг…
Хоча їм усім років по вісімнадцять, а мені тільки тринадцять… Зате коли вони постаріють, і їм стукне по двадцять п’ять – я якраз і підросту!
І я заснула під зорями. Снився мені бал у королівському палаці, принц і я – певна річ, не в шкіряних штанях, а в довгій сукні. І просто під час нашого танцю я раптом почала злітати кудись угору, тягнучи його за собою…
– Вставай.
