Название:
Автор:
Жанр:
Серия:
Издательство:
від будь-якої поважної розмови, бракує вкрай потрібних для глибшої оцінки і справжнього розуміння рис характеру: серйозності, пильності, ревності й розважності. Мистецтво для неї лиш оздоблює життя, така ж утіха серед інших утіх, їй до вподоби мистецтво просте й легке, отже, неправдиве. Музикою, як і всім іншим, вона переймалась мало, далі фортепіанних уроків метра Ґлюка у Відні вона не пішла, лиш у тісному колі часом награвала на клавесині, як знічев’я бралася ще й до співів і акторського ремесла. Й певне, Марія Антуанетта, що навіть не помітила в Парижі свого земляка Моцарта, була цілком нездатна відчути і зрозуміти новаторство і велич «Іфігенії». Але Марія Терезія навернула її серце до Ґлюка, і вона справді відчувала дивну прихильність до цього нібито похмурого, щирого й грубуватого чоловіка; до того ж саме тоді, коли в Парижі італійська і французька опери підступом і крутійством воювали з «варваром», їй закортіло скористатися нагодою, щоб хоч раз показати свою владу. Хоч панове двірські музики оголосили оперу такою, що «й поставити не можна», вона змусила негайно її прийняти і, не зволікаючи, перейти до проб. Щоправда, протегувати цьому незгідливому, сварливому чоловікові, одержимому фанатичною непоступливістю великих митців, було не так уже й легко. На пробах він так грізно напускався на розбещених співачок, що ті, плачучи, бігли за розрадою до своїх високородних коханців; він безжально тиснув на незвиклих до такої точності музик і, мов тиран, заправляв усією оперою; крізь зачинені двері долинала його грімка лайка, не раз і не два він погрожує все закинути й повернутись до Відня – і тільки страх перед королівською заступницею вберігає від ще одного скандалу. Нарешті на 13 квітня 1774 року призначили прем’єру, двір уже замовив собі ложі й карети. Аж тут захворів один співак і його мерщій треба було замінити. Ні, затявся Ґлюк, і прем’єру відсунули. Йому страшенно докоряли – що на нього найшло, таж двір уже підготувався, як це насмілився композитор, та ще й простого роду, а до того ж чужинець, урвати високі двірські готування, порушити збори найяснішого панства через якогось більш або менш годящого співака. А мені це байдуже, – лютує той, упертий, мов селюк, – ліпше вкинути партитуру в огонь, ніж грати абияк оперу, і, обурившись, подається до своєї заступниці Марії Антуанетти, яка потішалась цим шаленцем. Вона зразу стала на бік «bon Gluck»[31], і на досаду великому панству двірські карети було розпряжено й прем’єру відсунули на дев’ятнадцяте число. Крім того, через міністра поліції Марія Антуанетта вжила заходів, щоб не дати вельможному панству вилляти свистом свою злість на нелюб’язного музику; вона владно й прилюдно, немов ідеться про власні інтереси, боронить справу свого співвітчизника.
І справді, прем’єра «Іфігенії» була тріумфом, але швидше Марії Антуанетти, ніж Ґлюка. Газети й публіка сприйняли її радше холодно, знайшли, що в опері «поряд із дуже добрими місцями є й вельми плиткі», – адже нетямуща публіка рідко з першого погляду
Доброго Ґлюка (
