тепер мені й жити не хочеться.
Дон Корлеоне сказав просто:
– Тут я нічого не можу вдіяти. – Він трохи помовчав і запитав: – А що з твоїм голосом?
З обличчя Джоні миттю зникла його самовпевнена привабливість, вся самоіронія. Він сказав майже розпачливо:
– Хрещений, я не можу більше співати, щось зробилося з моїм горлом, і лікарі нічого не доберуть.
Хейген і Корлеоне глянули на нього здивовано, адже він завжди був не з тих, що розкисають. А Фонтане говорив далі.
– Два моїх фільми дали мені купу грошей, я став великою зіркою. А тепер мене викидають. Шеф студії завжди люто ненавидів мене й ось тепер зганяє оскому.
Дон Корлеоне зупинився перед своїм хрещеником і запитав похмуро:
– Чому він не злюбив тебе?
– Таж знаєш, я колись співав оті пісеньки для ліберальних організацій. Тобі це діло не подобалося. Джекові Вольцу теж. Він називав мене комуністом, але йому не дуже вірили. А потім я перехопив дівчину, що на неї він накидав оком. Я пробув із нею лише одну ніч, але вона вклепалася в мене. Що, чорт забирай, я міг удіяти? А тепер ще й моя хвойда – друга жінка – виганяє мене. А Джині й діти не приймуть мене назад, хіба що приповзу на чотирьох, як пес. І співати я не можу! Хрещений, що мені, в біса, робити?
Лице дона Корлеоне скрижаніло, у ньому не було ані крихти співчуття.
– Почни з того, що поводься як чоловік. – Лють перекривила йому лице, і дон закричав: – Як чоловік! – А потім нахилився через стіл, схопив Джоні Фонтане за чуба і струсонув його з виразом якоїсь гнівної любові.
– Заради господа святого, невже таке можливо, щоб ти провів стільки часу біля мене і виявився отакою макухою? Голлівудський шмаркач рюмсає і хоче, щоб його пожаліли! Скиглиш, як дівчисько: «Що мені робити? Ой лишенько, що ж мені робити?»
Він так несподівано і вдало передражнив Фонтане, що Хейген і Джоні дружно зареготали. Дон Корлеоне був задоволений. Якусь мить він розмірковував: наскільки він любив свого хрещеника? Як би реагували його сини на таку різку нотацію? Сантіно надувся б, потім кілька тижнів огризався. Фредо був би пригнічений. А Майкл холодно осміхнувся б і пішов із дому на кілька місяців. Але Джоні – ну що за хороший хлопчина цей Джоні! – сміється, збирається на силі, уже вгадуючи справжні наміри Хрещеного Батька. Ось за це дон і любив його палко. Корлеоне вів далі:
– Ти перехопив жінку свого боса, чоловіка, набагато могутнішого від тебе, а тепер ти скаржишся, що він тобі не допомагає. Яка дурість! Ти залишив свою сім’ю, своїх дітей без батька, щоб одружитися на потаскусі, а тепер ти скиглиш, що вони не кидаються до тебе з обіймами. А повію ти не вперіщив по обличчю, тому що вона знімається в кіно. І ти ще дивуєшся, що вона глузує над тобою. Ти жив як дурень і опинився в дурному становищі. Дон Корлеоне помовчав і терпеливо запитав:
– Цього разу ти готовий послухатися моєї поради?
Джоні Фонтане стенув плечима:
– Я не можу одружитися на Джині вдруге, у всякому
