Убивство у Мюнхені. По червоному сліду. Сергій Плохій

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Убивство у Мюнхені. По червоному сліду - Сергій Плохій страница 10

Убивство у Мюнхені. По червоному сліду - Сергій Плохій

Скачать книгу

style="font-size:15px;">      Чекісти будь-що хотіли захопити Лабу, живим чи мертвим. Щоб виправдати себе в очах радянської влади й захистити сім’ю, сказав Ситняковський, Богдан має допомогти спіймати або ліквідувати небезпечного ватажка. Лаба таємно навідував Богданову сестру Марію і хотів з нею одружитися. Ситняковський розробив план: вночі Богдан мав подати світловий сигнал, коли до них прийде Лаба, а в кущах довкола хати ховатимуться чекісти і схоплять або уб’ють Маріїного жениха. Операція провалилася. Сташинський, який погодився на співпрацю, але, здається, намагався переграти своїх кураторів, повідомляв про прихід Лаби та інших повстанців постфактум, плутав місця, і, врешті-решт, Ситняковський запідозрив його у подвійній грі. На кону знову стояла його свобода і добробут сім’ї[25].

      Сташинський мав довести свою благонадійність, і він її довів. Спецслужби розпустили чутку, що Сташинського от-от заарештують за зв’язки з підпіллям. За ним нібито стежили. Сташинський повернувся зі Львова в село і сказав родичам, що за ним можуть прийти. На сімейній раді постановили, що іншого варіанта не лишається – треба тікати в ліс до партизанів.

      Марія відправила партизанам у ліс вістку, і 10 березня 1951 року Іван Лаба особисто прийшов забрати Богдана. Дехто з партизанів запідозрив, що діло нечисте, але Марія наполягала, і Лаба їй повірив. Він зробив це всупереч наказам керівництва підпілля, яке вимагало, щоб усі нові члени проходили перевірку й випробувальний термін. Лаба повністю довіряв Сташинському, зрештою, це був брат його нареченої, член родини.

      Сташинський зрадив довіру. Двічі він надсилав листи Ситняковському з планами засади на Лабу і його товаришів. Листи були написані морзянкою, яку Лаба прочитати не міг, він був упевнений, що Сташинський листується з дівчиною, яку зустрів у Львові на навчанні. Лаба не хотів втручатися у любовні справи свого майбутнього шурина. Саме за планом Сташинського 14 червня 1951 року чекісти влаштували засідку і вбили Лабу та ще одного повстанця. Їхні тіла виставили привселюдно, щоб залякати місцеве населення. Через два дні Сташинський подав докладний агентурний звіт[26].

      В одному з листів-морзянок Сташинський повідомляв Ситняковському, що зустрів убивцю Ярослава Галана, замах на якого так розлютив Сталіна і налякав Хрущова, що радянська влада почала наступ на підпілля по всіх фронтах. Убивцю звали Михайло Стахур. Не минуло й місяця після вбивства Лаби, як спеціальний загін МДБ заарештував Стахура. Чекісти змусили літню родину, яка передавала повстанцям харчі, підсипати в компот снодійний порошок. Коли порошок подіяв, Стахура і трьох інших партизан схопили. Одним із них виявився Ярослав Качор, кілька місяців тому саме він радив Лабі не брати Сташинського. Стахура судили і в жовтні 1951 року стратили. Його спільника Лукашевича розстріляли ще в березні, коли Сташинський ще був у лісах[27].

      Убивство Лаби і арешт Стахура викрили Богдана – сумнівів, що він діяв за наказом

Скачать книгу


<p>25</p>

Автобіографія Богдана Сташинського, 14 жовтня 1952, Дело оперативной разработки. Кличка “Тарас”, т. 1, л. 3–11, тут 8–9; «План проведения операции по поимке и уничтожению бандбоевки районного провода ОУН “Кармелюк”», подготовил капитан Ситняковский, одобрил полковник Чоботов, 15 сентября 1950, там же, л. 62–63.

<p>26</p>

Автобіографія Богдана Сташинського, 14 жовтня 1952, Дело оперативной разработки. Кличка “Тарас”, т. 1, л. 3–11, тут 9–11; «Агентурное донесение» Сташинского Ситняковскому, 27 января 1951, там же, л. 241–241 об.; «План мероприятий по внедрению агента “Олега” в бандбоевку провода ОУН “Кармелюк”», подготовил капитан Ситняковский, одобрил полковник Чоботов, 27 февраля 1951, там же, л. 65–67; «Агентурное донесение». Источник: “Олег”. 16 июня 1951, л. 71–101; письма Сташинського Ситняковскому, там же, л. 249–259.

<p>27</p>

Сташинский Ситняковскому, 16 апреля 1951, Дело оперативной разработки. Кличка “Тарас”, т. 1, л. 253; Московські вбивці, с. 135–137; Світлана Вороз, «Його вчинкам немає виправдання», Голос народу, 23 листопада 2013; Роман Василько, «Злочин: Хто гострив сокиру?» ОУН-УПА, http://oun-upa.org.ua/articles/vasylko.html; Веденеев и Шевченко, «Признался!.. Забирайте!».