вдвічі більше. Дехто з членів загону діяв собі на умі і повертався у ліс, розповідаючи про контррозвідувальні методи МДБ справжнім повстанцям. Принаймні в одному випадку до повстанців у ліс перейшов цілий загін чекістів у повному складі, розповівши про тактику спецслужб. Але більшість бійців таких загонів почувалися, мов у пастці, і робили, що накажуть: заплямувавши руки у крові земляків, – їм, як і Сташинському, не було куди йти[30].
На момент, коли Сташинський пішов працювати в МБД, на службі числилося близько 150 таких оперативників, вони поділялися на маленькі групи чисельністю до десяти осіб. Львівське управління держбезпеки мало три такі групи – «Грім», «Метеор» і «Тайфун» (в останньому і служив Сташинський). У їхньому розпорядженні був весь арсенал таємних лабораторій чекістів: замасковані бомби дистанційної дії, тюбики з-під зубної пасти, заряджені отруйним газом, розчинний снодійний порошок під назвою «Нептун-47», який за хвилину-другу «вимикав» людину.
Група Сташинського набила руку на проведенні операцій з елементами інсценізації. Коли затриманий чекістами повстанець навіть під тортурами нічого не казав, його передавали бійцям загону Сташинського, одягненим у радянську форму, – нібито, щоб перевезти в інше місце. Дорогою їхня машина несподівано ламалася під хутором, на якому сиділа в засідці решта загону, тільки вже у формі повстанців. Зав’язувався бій, друга група нападала на першу і нібито «звільняла» в’язня. Ясна річ, сутичку було інсценізовано: обидві сторони стріляли холостими, а для ран «загиблі» чекісти заготовлювали курячу кров.
Далі справа діставала несподіваний поворот. «Повстанці» заявляли, що знайшли протоколи допитів звільненого в’язня, з яких випливає, що він здав секрети підпілля. Вони погрожували розстріляти чоловіка за зраду, якщо той не доведе, що не винен, розповівши все, що знає про підпілля. Якщо людину не попереджував хтось із «акторів» – колишніх членів підпілля – вона майже завжди здавала все, що знала. Одразу після допиту, нова група чекістів, знову одягнених у радянську форму, нападала на «повстанців» і знову брала у полон партизана, який уже нічого геть не розумів. Його чекала в’язниця, справжні зізнання лягали у справу, а Сташинський з колегами їхали у Львів на відпочинок[31].
Ігор Купрієнко, куратор подібних «вистав», згодом писав, що його оперативники підготували і розіграли всю п’єсу, мов справжні актори. Сам Купрієнко відіграв важливу роль в епізоді, який змінить життя Сташинського. Усе почалося в червні 1951 року, якраз коли Сташинський залишив лісових братів і пішов працювати в держбезпеку. Того місяця спецзагін МДБ, сформований з колишніх підпільників, встановив контакт з чоловіком, якого чекісти називали «Майським». Його справжнє ім’я було Мирон Матвієйко, він був начальником служби безпеки ОУН-б і від недавнього часу британським агентом.
Британці покладали великі сподіванням на групу Матвієйка. Влітку 1949 року Радянський Союз здобув власну
Дмитро Вєдєнєєв і Геннадій Биструхін,
John L. Steele, “Assassin Disarmed by Love: The Case of a Soviet Spy Who Defected to the West,”
