самоти
Цю розповідь я чув од матері. Мати казала, що чула її від свого прадіда. Наскільки розповідь достовірна, не знаю. Та судячи з того, якою людиною був прадід, я цілком припускаю, що така подія могла мати місце.
Прадід був пристрасним прихильником мистецтва та літератури й мав широкі знайомства серед акторів і письменників останнього десятиліття правління Токуґави.[16] Серед них були такі люди, як Каватаке Мокуамі,[17] Рюка Тейтанекадзу,[18] Дзендзай Анейкі,[19] Тоей,[20] Дандзюро-дев’ятий,[21] Удзі Сібун, Міяко Сентю, Кенкон Борюсай[22] та багато інших. Мокуамі, приміром, із прадіда писав Кінокунію Бундзаемона[23] у своїй п’єсі «Едодзакура кійомідзу сейґен». Він помер літ п’ятдесят тому, але через те, що ще за життя йому дали прізвисько Імакібун («Сьогоднішній Кінокунія Бундзаемон»), можливо, й нині є люди, які знають про нього хоча б із чуток. Прізвище прадіда було Сайкі, ім’я – Тодзіро, літературний псевдонім, яким він підписував свої тривірші, – Кої, родове ім’я – Ямасіроґасіно Цуто.
І оцей Цуто якось у будинку розпусти Таманоя в Йосіварі[24] познайомився з одним монахом. Той був настоятелем дзенського храму[25] неподалік од Хонґо, і звали його Дзентьо. Він теж постійно відвідував цей будинок розпусти і близько зійшовся з найвідомішою там куртизанкою на ім’я Нісікідзьо. Відбувалося це в той час, коли монахам було заборонено не тільки одружуватись, але й оддаватися плотським утіхам, тому він одягався так, аби не можна було в ньому пізнати монаха. Він носив дороге шовкове кімоно, жовте в бежеву смужку, з нашитими на ньому чорними гербами, і всі називали його доктором. Саме з ним цілком випадково й познайомився прадід матері.
Дійсно, це сталося випадково: якось пізно ввечері в липні за місячним календарем, коли, згідно з давнім звичаєм, на всіх чайних будиночках вивішують ліхтарі, Цуто йшов по галереї другого поверху, повертаючись із вбиральні, як раптом побачив чоловіка, що, спершись ліктями на перила, милувався місяцем. Бритоголового, низькорослого, худого чоловіка. При місячному сяйві Цуто здалося, що чоловік, який стояв до нього спиною, – Тікунай, завсідник цього дому, жартівник, виряджений лікарем. Проходячи повз нього, Цуто злегка смикнув його за вухо. «Посміюся з нього, коли він злякано обернеться», – подумав Цуто.
Але, побачивши обличчя чоловіка, який обернувся до нього, злякався сам. За винятком голеної голови, він аж ніяк не був схожий на Тінукая. Великий лоб, густі брови, що майже зрослися. Обличчя дуже худе, і, мабуть, через це очі здаються здоровенними. Навіть у напівтемряві різко виступає на лівій щоці велика родимка. І нарешті, важке підборіддя. Таким було обличчя, що його побачив оторопілий Цуто.
– Чого вам треба? – запитав бритоголовий сердито. Здавалося, він був злегка напідпитку.
Цуто був не сам, я забув про це сказати, а з двома приятелями – таких у той час називали ґейшами. Вони, звичайно, не залишилися
Каватаке Мокуамі (1816–1893) – японський драматург, що прославився своїми фарсами (кьоґен).
Рюка Тейтанекадзу (1807–1858) – японський письменник.
Дзендзай Анейкі (1822–1893) – знаменитий японський актор. Відомий як упорядник першого зібрання творів великого японського поета Басьо.
Кінокунія Бундзаемон (1672–1734) – багатий торговець, який став прототипом героя п’єси «Едодзакура кійомідзу сейґен», поставленої театром Кабукі 1858 р.
