пахучі, як солодка карамелька? Дарма, що поруч з ім’ям були лише знущальні прізвиська замість добрих слів…
Перше кохання й запам’яталося таким – на межі всепоглинаючого щастя і приниження, але навіть приниження приносило йому задоволення, бо йшло від неї – його золотоволосого ідола. Але минуло кілька років, Руслана раптом розповніла і з прегарної розбійниці перетворилася на невдоволене порося, втративши усю свою войовничість та принадність. І в Богдана, який звик кохати очима, вже у шостому класі з’явився новий об’єкт обожнювання – Людмила Володимирівна.
Вчительці англійської мови було не більше двадцяти п’яти, і вона не мала звички ховати свою молодість і красу. Розпущене блискуче волосся до лопаток, вузенькі короткі сукенки, що відкривали стрункі рівні ніжки, які дзвінко вистукували тоненькими підборами по шкільних коридорах. А ще від неї так приємно пахло – весною, квітами, цілим ароматним полем пахучих троянд. Тож, окрім Богдана, в Людочку – так її називали у педагогічному колективі – було закохано ще з півшколи.
Але хлопець не поспішав робити дурних учинків – на кшталт розмальовування дошки зізнаннями в коханні, дарування квітів, вирваних зі шкільної клумби, чи несміливого підсовування шоколадок, куплених за гроші для обіду. Бо на всі ці знаки уваги вчителька реагувала однаково – дякувала, голубила по голові зашарілого прихильника і просила більше такого не робити. Солодощі вона просто розгортала в класі та пригощала ними всіх охочих учнів. Тож Богдан зрозумів – для того, аби привернути увагу красуні, потрібно вигадати щось більше, ніж оті наївні подаруночки, та що там – навіть більше, ніж ідеально визубрене домашнє завдання чи додатково вивчений вірш. Йому потрібен був Учинок. Учинок Справжнього Чоловіка, який би одразу ж виділив його серед інших, зробивши вищим на голову. І, можливо, тоді вона не просто проведе своїми тоненькими пальчиками по його волоссю, а навіть поцілує в щічку. На цих думках хлопець густо червонів і біг до їдальні.
Звичка заїдати сильні емоції завжди була кращим рятівником у будь-якій ситуації. І от, під час поглинання п’ятої поспіль булочки з какао, йому в голові склався геніальний план, який він зібрався здійснити того ж дня.
На уроці англійської Богдан, як завжди, бадьоро розповів біля дошки завчений напам’ять текст, але за свою парту повертатися не поспішав. Натомість відсунув бузкову фіранку, що майоріла над прочиненим вікном, видерся на широке підвіконня і оголосив:
– Людмило Володимирівно! Я вас люблю! Але не так, як всі, а набагато більше! І я готовий довести свої слова – зараз я стрибну вниз із цього вікна! Заради вас, я… – але чи то сьогодні в нього видався невдячний день, чи зорі склалися йому інакше, та завершити свою заздалегідь приготовану промову хлопцеві не вдалося.
Богдан незграбно зачепив повненькою литкою вазон із драценою, якою так пишалася вчителька, коли ж той почав хилитися за вікно, з переляку потягнувся за ним. Напевне,
