туго облягає рельєфні м’язи незнайомця…
У наступному кадрі ці двоє вже будуть у ліжку, та єднатиме їх лише тілесний потяг, про жодні почуття більше не йтиметься в переінакшеному людському світі. Люди стануть секс-гурманами, хороший секс буде прирівнюватися до вишуканої вечері від шеф-кухаря найкращого ресторану. Такий секс приносить естетичну й чуттєву насолоду, але кому спаде на думку від цього шаленіти: стрибнути з мосту чи перетяти собі вени? Нікому. То ж тільки їжа. Це ж тільки тіло.
Щоправда, той хлопець чимось схожий на Богдана (якби Богдан пішов у спортивний зал і трохи підкачався), а дівчина справді віддалік нагадує Миру – хіба що Мира не носила таких височенних підборів, та й загалом видавалась меншою на зріст, аніж та, «кіношна», дівчина… А в усьому іншому – просто викапані копії героїв фільму. Що, як і вони з Мирою бачили одне одного у місті без часу мільйон разів, просто не впізнали, не зауважили, бо нова реальність цілком спотворила їхнє світосприйняття?
Здається, дощ уже скінчився. Хоч яка різниця? Богдан знову визирнув у вікно, зупинив погляд на закоханій парі, що в примарному світлі ліхтарів крокувала нічною алейкою, міцно тримаючись за руки, ковзнув очима по їхніх обручках, котрі тьмяно зблиснули у напівтемряві…
…Як? – промайнула зла непрохана думка. – Як ви так можете? Як вам вдалося?
У нього жодного разу в житті не дійшло до шлюбу, стосунки танули в його руках, стікали водою між пальців, він умів зводити їх нанівець.
– Тобі просто не потрібна жінка! – кричала під час останнього з’ясування стосунків котрась із його дівчат. – Ти не створений віддавати!.. Ти – порожній…
Мира так не казала. Вона просто мовчки пішла, коли зрозуміла, що він порожній.
Розділ ІV
Кохати і кохатися
…Так солодко кохати у шістнадцять, так легко зізнаватися у почуттях, удвічі палкіше вгамовувати свою спрагу поцілунками, відпускати крила одні на двох. Дарувати нездійсненні обіцянки, у думках віддавати життя одне за одного, мучити і мучитись надуманими образами й нестерпними ревнощами, доводити до відчаю скаргами та звинуваченнями і віддаватись до останньої краплини у примиреннях. Так солодко літати вдвох, відчувати себе небожителями, не думати про час, відвойовуючи у нього кожну мить, щоб довше побути разом. А потім твоя половинка кудись зникає, забравши твій розум, твій спокій і твої крила, а ти залишаєшся наодинці з вашими спільними спогадами, такий земний, самотній і спустошений.
…Так легко кохати у дев’ятнадцять, коли ти вільний, без особливих планів на майбутнє і без зобов’язань. Просто бути поруч, без обіцянок та умовностей. Насолоджуватись одне одним без почуття провини. Так само легко відпускати і з головою пірнати у нові стосунки, в яких закохуватись по-новому. Без зайвих думок дарувати одне одному щастя, отримуючи більше, ніж вкладаєш. Витрачати час на когось без жалю, адже цей хтось дарує свій час тобі у відповідь. Не зважати
