Ідеологія. Дмитро Донцов

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Ідеологія - Дмитро Донцов страница 12

Ідеологія - Дмитро Донцов

Скачать книгу

національного енергетизму входило, між іншим, водностайнення мови, далі – знищення мит, мир за будь-яку ціну, за можливості знесення міждержавних кордонів, або бодай не штучне збільшення вже існуючих тощо. Другим таким законом була обов’язковість зменшення різниці між націями для більшого гармонійного розвитку загалу, яку треба, вочевидь, за будь-яку цін, зберегти непорушною. «Кожен народ, відповідно до свого темпераменту, клімату та продуктивності своєї країни вносить свою відмінну від інших частину до загальної культурної скарбниці й саме та різноманітність у творчості робить можливим витворення однієї гармонійної цілості»,[32] – писав предтеча маркерського національно-нівеляційного соціалізму, і цю думку міцно засвоїли в нас. Кожній нації дозволялося виявляти свою особистість, але лиш наскільки це йшло на користь гармонійної цілісності і не суперечило енергетичному імперативу. Утримання власної армії, уряду та державності було з тієї точки зору забаганкою.

      Може, ще важливішим за цей закон був закон історичного розвитку, що інакше звався духом часу. Покликаючись на обидва ці однаково туманні закони, колись Карл Маркс проголосив австрійських слов’ян (із малими винятками) додатком до німецької або угорської націй. Виявлення їхньої волі в напрямку, протилежному до аспірацій великих народів, таврувалися як контрреволюційні, що ідуть упоперек історичному розвитку, і тому були гідні осуду. Через кількадесят років після цього такі самі змагання «російських» націй також таврувалися кремлівськими і нашими учнями Маркса як контрреволюційні і тими, що суперечать духові часу.

      То ж знову таким «залізним» законом проголошувалася еволюція державних форм у напрямку загальної амальгамації, стоплювання малих народів у великі політичні громади. Тимчасову рівновагу європейських держав після віденського конґресу 1815 року було перештамповано у «вічний» закон, який, вочевидь, ішов не в напрямку творення нових держав, а лише в напрямку скріплення існуючих держав-левіафанів. Хто пережив цю добу, ще перед Першою світовою, перед турецько-італійською та балканською війнами, той пам’ятає, яке «погіршення» серед фарисеїв існуючого стану справ викликало відділення Норвегії, й як соціалісти, особливо російські, доводили всю «абсурдність» цього кроку для самої ж Норвегії та неможливість робити з того винятку правило… Деякі йшли ще далі та проголошували, що новітній тип, якого прагне держава, це держава національностей, отже, гасло, що кожній нації осібна держава, є ненауковою утопією.[33]

      В характері законів, що мають регулювати співжиття між націями, були, звісно, і так звані закони господарського розвитку, які нібито вимагали збільшення, а не зменшення господарського терену, зайнятого однією державною організацією тощо. Тому, коли наші націоналісти хотіли якось обґрунтувати свої «моветонні» домагання (їх обов’язково треба було доводити), то вони так само покликалися на всілякі «закони»,

Скачать книгу


<p>32</p>

Бочковський I. Національна справа. – Відень, 1920. – С. 36 і 110.

<p>33</p>

Бочковський I. Національна справа. – Відень, 1920. – С. 36 і 110.