схожість із купою коштовного каміння на білому атласі дорогого футляра. «Немов опали, що м’яко переливаються всіма барвами веселки», – подумалося Ейлін.
Звідти вона пройшла у залу. На рожевому з позолотою роялі лежав заздалегідь приготований стосик нот. Ейлін вирішила блиснути своїм єдиним талантом і з цією метою відібрала романси та п’єси, які їй найкраще вдавалися. По суті, вона була доволі посередньою піаністкою. Сьогодні ж уперше в житті Ейлін почувалася не дівчинкою, а заміжньою жінкою, господинею дому і розуміла, яку це накладає на неї відповідальність і як важко їй буде впоратися зі своєю новою роллю. Чесно кажучи, Ейлін завжди помічала в житті тільки суто зовнішній, показний, псевдоромантичний бік, і всі її здогади були настільки туманні та розпливчасті, що вона ні в чому не була впевнена, ні на чому не вміла зосередитися. А вміла тільки мріяти – палко та нестримно. Було вже близько шостої години вечора, ключ клацнув у замку, й увійшов усміхнений, спокійний Френк, вносячи з собою атмосферу впевненості.
– Добре! Дуже добре! – вигукнув він, розглядаючи Ейлін, освітлену теплим сяйвом сотень свічок, що горіли в золочених бра. – Та це ж лісова фея завітала до нас сюди! Я просто не смію до тебе торкнутися. Це що, плечі у тебе так сильно напудрені?
Він пригорнув її до себе, а вона з відчуттям полегшення підставила губи для поцілунку. З усього було видно, що чоловік вважає її чарівною.
– Обережно, милий, ти зараз і сам весь будеш у пудрі. Втім, тобі все одно треба перевдягнутися, – і Ейлін обвила його шию повними сильними руками.
Ковпервуд був задоволений і гордий: ось таку і треба мати дружину – красуню! Намисто з бірюзи відтіняло матову білизну її шиї, а красу її рук не псували персні, одягнені по два і по три на кожен палець. Ці руки все ж таки були прекрасні. Від її шкіри виходив тонкий аромат чи то гіацинта, чи лаванди. Френкові сподобалася її зачіска, але ще більше – пишність вбрання, блиск зеленуватого шовку, що світився крізь густу сіточку зелених мережив.
– Чарівно, дитинко. Ти перевершила саму себе. Але цієї сукні я ще не бачив. Де ти її придбала?
– Тут, у Чикаґо.
Ковпервуд стиснув теплі пальці Ейлін і змусив дружину повернутися, щоб роздивитися шлейф.
– Так, тебе вчити не треба. Ти, бачу, могла б бути законодавицею мод.
– Отже, все гаразд? – кокетливо спитала Ейлін, але в глибині душі вона ще сумнівалася: чи зуміє догодити чоловікові.
– Чудово! Краще й вигадати годі. Чудово! Ейлін зміцнилася духом.
– Добре, якби й твої друзі були тої ж думки. Ну, а тепер піди перевдягнися.
Ковпервуд піднявся до себе нагору. Ейлін послідкувала за ним, мимохідь ще раз зазирнувши в їдальню. Тут принаймні все гаразд. Френк вміє приймати гостей.
О сьомій годині почувся стукіт коліс під’їжджаючого екіпажу, і дворецький Луїс поспішив відчинити двері. Спускаючись униз, Ейлін
