зробили укол, і вона задрімала, погодившись, що дві жінки на одній кухні гірше, ніж одна, але краще, ніж три. Телевізор Максима якось не приваблював.
Потім сталося те, чого хлопець найбільше боявся: на нього почали звертати особливу увагу. Тьотя Люда, помітивши, що племінник відверто нудьгує, сказала з якимись урочистими нотками в голосі:
– Ось я як відчувала, Максику! На обід запросила свою тутешню приятельку, вони в сусідньому будинку живуть.
– Вони? – перепитав Білан.
– З донькою, – кивнула тьотя Люда. – Знаєш Аллу Котовську? – запитала вона в сестри.
– Не близько, – відповіла Максимова мама. – Але ти вже не раз казала про неї. Якийсь унікальний випадок чи що там таке…
– Для нашого часу справді унікальний, – погодилася тьотя Люда. – Навіть в Америці таке не часто зустрінеш. Вони жили в Києві, і раптом Аллі запропонували тут, в Одесі, непогану роботу – кафедру в Одеському університеті. Вона в нас історик за освітою і фахом. А Одеса – тут же непочатий край для дослідника! Чоловік її вперся рогом: ні, та й усе! Мовляв, з твоїми знаннями кар’єру можна і в Києві зробити. Алла – одеситка, це розуміти треба. Слово за слово – забрала доньку і два роки тому перебралася сюди, живе тепер у батьківській квартирі, з ними разом. Але, – тьотя Люда зробила паузу, – із чоловіком не розлучилася. Живуть на два міста. На канікули Катя їздить до тата. Власне, – тьотя Люда зробила ще одну паузу, – вони прийдуть до нас проситися. Алла хоче, щоб ми Катю до Києва з собою завезли.
– Зараз же не канікули, – зауважила мама.
– У тому-то й справа. Батьки вирішили, що Каті краще вчитися в Києві. Набридло на два міста жити, складно це. Та й родина ж не сварилася. Дівчина-підліток, Максимового віку. Краще знову об’єднуватися. Тим більше, що там, в університеті, почалися якісь проблеми… А… для чого я вас цим усім вантажу? – відмахнулася сама від себе тьотя Люда. – Катю треба завезти в Київ, у понеділок вона починає вчитися в тамтешній школі. Алла влаштовує тут всі свої справи і вже за тиждень так само повернеться до Києва. Допоможете?
– В машину ми всі вліземо? – поцікавилася Максимова мама.
– Ми ж завжди беремо міні-вен,[3] – сказала тьотя Люда. – Місця всім вистачить.
– Тоді не бачу проблем. Заодно Максимові буде з ким спілкуватися.
Білан не був у захваті від того, що дорослі ось так, запросто, вирішили за нього, з ким йому треба спілкуватися, а з ким – ні. Проте, подумавши, списав подібні думки на свій загалом поганий настрій, який спричинила не зовсім комфортна ситуація довкола друзів. І, набравшись терпіння, вирішив поводитися, як мінімум, чемно.
Коли тітчина приятелька Алла Котовська таки прийшла, привівши з собою доньку, і всі сіли за стіл, вмостивши за ним навіть Джона з його гіпсом, Максим зробив висновок: спільної мови він із Катею Котовською не знайде так само, як не зміг знайти її свого часу з Оксаною Дорошенко. З чого зробив висновок:
