ти хочеш нам усім сказати, Черненку?
– Я? – Денис перевів погляд з Плазуна на Жабу, потім – на його сувору маму. – Нічого. Що треба говорити?
– Чому ти вчора напав на свого товариша? – Плазун кивнув на принишклого Костика.
– Він мені не товариш, – спокійно відповів Черненко. – Більше того: я навіть не думав, що мужчина побіжить скаржитися мамі.
– А він наха-ба до того ж… – протягнула Жабинська, дивлячись через Денисову голову на Ганну Павлівну.
– Хлопчик з неповної родини, я вам уже пояснювала, – класна керівничка намагалася триматися спокійно. – Всі діти в їхньому віці важкі, а тут ще родинні обставини…
При Черненкові вперше так відверто обговорювали його особисте родинне життя. Це йому дуже не сподобалося. Окрім того, він так і не зрозумів, до чого це все йде.
– Хлопчик? – скривила кутик рота в іронічній посмішці Жабинська. – Після того, що він зробив, – досі хлопчик? Він у вас малолітній бандит! І якщо ця справа не буде залагоджена до понеділка, я підключу всі свої зв’язки, щоб цей бандит опинився там, де йому саме місце. В колонії! Серед таких, як сам, малолітніх бандитів!
– Хто бандит? – Денисові набридло стримуватися. – А ваш Жаба – не бандит? Ви в нього питали?
– Хто Жаба?! – Костикова мама повільно підвелася зі стільця.
– Спокійно! – Плазун із задоволенням узяв на себе роль справедливого миротворця, ставши між дорослою жінкою й обуреним підлітком. – Зараз ми в усьому розберемося і на все отримаємо пояснення. Присядьте, будь ласка.
Жабинська пирхнула, але знову сіла. Директор повернувся до Дениса, схрестив руки на грудях і почав допит.
– Вчора після школи у вас була бійка з товаришем?
– Не товариш він мені! – вперто вів своє Черненко.
– Нехай так, – погодився директор. – Отже, бійка у вас була?
– Провчив його трохи, – визнав Денис. – Тільки відразу кажу: око Жа… гм, цьому типові десь у іншому місці підбили. Мабуть, когось він ще дістав.
– Виходить, ти визнаєш, що побив Костянтина? – перепитав директор.
– Він плюнув мені в обличчя. Я дав йому по губах. Ось і вся бійка.
– Ти мало не зламав йому руку! – втрутилася Жабинська-мама.
– Прийомчик для новачків. Нічого страшного. Заживе. Ви знаєте, що ваш Костик сам після школи виробляє? Ти не хвастався? – Денис глянув на Жабу.
Директор зітхнув.
– Ти, Черненко, спортсмен. Сильніший за Костянтина. І ти напав на нього вчора після уроків, викрутив руку, розбив губу, вдарив у обличчя…
– Кажу ж вам: фінгал не від мене! – викрикнув Денис.
– Ти визнав частину провини. Май сміливість визнати її повністю, – гарний настрій Плазуна раптом кудись подівся. – Потім ти пограбував свого товариша. Ти звелів йому принести двісті доларів, інакше обіцяв далі бити його кожен день. І Костянтин
