Денис був переконаний у своїй правоті. Він не шкодував, що провчив Жабу. Навіть якби знав про такі серйозні наслідки, все одно зробив би те, що зробив. Правда, трохи шкодував, що не він зацідив Костику в око, але завжди може підбити друге.
Ось тільки вирішить свою проблему – і тоді нехай брехло начувається!
Визначивши таким чином своє ставлення до ситуації, Черненко все одно не знав, у який спосіб він збирається з неї викручуватися. Того, щоб віддавати підступному брехунові Жабинському гроші, тим більше долари, яких він не те що не вимагав в нього, а навіть в очі не бачив, Денис і в думці не мав. Але ж він не уявляв собі, що йому робити і як за три доби довести, що не верблюд.
Максима дійсно не вистачає.
Хоча… що заважає йому подзвонити? Тепер уже Черненко не міг дочекатися кінця уроку: батьки подарували Оксані мобільний телефон, і вона носила його з собою до школи. Правда, Денис мав погану пам’ять на цифри і взагалі не дружив з математикою, тому не пам’ятав, як дзвонити Білану. Зате при ньому був аркушик, на якому позавчора Максим буквально змусив його записати телефон Білана-старшого. Ніби щось передчував – номер знадобився.
На перерві, вислухавши друга, Оксана погодилася: без допомоги Максима не обійтися. І, звичайно ж, простягнула Черненкові свій мобільник. Тремтячи від нетерпіння, Денис набрав потрібний номер, притиснув трубку до вуха. Послухавши кілька секунд, здивовано знизав плечима і вимкнув зв’язок.
– Що? – запитала Оксана.
– Нічого не розумію. Абонент не може прийняти дзвінок. Ніби не рано… Та й у Макса такий старий, що трубку постійно ввімкненою носить. Діловий: то йому хтось дзвонить, то він комусь наярює…
– Може, ти номер неправильно набрав? Дай я!
Оксанина спроба так само не вдалася. Вона теж знизала плечима.
– Слухай, а ти номер хоч правильно записав?
– Ти вже зовсім ображаєш! – вибухнув Денис. – Все правильно, Білан ще перевірив.
– Тоді не знаю… Або щось сталося, і він вимкнув трубку, або… Де в тебе номер Максима?
– Вдома десь записаний, – Денис уже не був так упевнений у собі.
– Почекай. Все одно просто зараз нічого не зміниться.
Як не прикро Черненкові, але він змушений був погодитися з дівчиною: для нього найближчим часом справді нічого не зміниться. Тому, стиснувши зуби і заховавши нерви в найглибшу кишеню, Денис дочекався кінця уроків. Після чого вони з Оксаною відразу поспішили до нього додому.
На щастя, номер мобілки Білана справді був записаний на окремому клаптику паперу, і цей клаптик валявся на тумбочці поруч із абияк складеними Денисовими підручниками. Оксана дала телефон, Черненко набрав номер.
– Дивно, – промовив він, послухавши у трубці. – Теж абонент недоступний. Вони там повмирали, чи що?
– Притримай язика! – піднесла голос Оксана. – Не ляпай, бо так біду накликати можна. З ними ще мама є. Якщо і в неї
