свого носа не бачите! Міна – це не вибухівка, ясно? Так називаються в Одесі ці ходи. Вони спеціально виводилися з підвалів під місто для сполучення з основними ходами. Давно хотіла перевірити одну таку міну, ось тільки компанії не було.
– Самій страшно? – підколов Максим.
– Нудно. Коли тебе ніхто не бачить – нудно, – відповіла Катя.
– Все з тобою ясно. Показуха звичайна. Є така не заразна, але шкідлива хвороба, – зробив висновок Максим, після чого його супутниця надовго замовкла.
Підійшовши до кінцевої мети подорожі, старого одеського п’ятиповерхового будинку, Катя для чогось глянула на всі боки, перш ніж потягнула на себе двері парадного. Максим теж мимоволі зробив те саме, хоча і вважав таку поведінку повною дурнею. Потім вони ступили в темне парадне, просякнуте стійким порохнявим запахом. Просто перед ними вниз спускалися сходинки, Білан машинально нарахував вісім.
Катя витягнула з кишені курточки завбачливо прихоплений ліхтарик, натягнула на голову каптур від куртки, і тільки тепер Максим зрозумів правильність вибору нею одягу. Лізти під землю, коли в тебе на голові лише бейсболка, було верхом легковажності. Але нічого не поробиш: іншого головного убору в нього все одно не було.
Спустившись униз, дівчина посвітила на оббиті іржавим залізом підвальні двері, провела рукою по ручці, потягнула її на себе. В якийсь момент Білан захотів, щоб двері виявилися зачиненими. Та вони зі скрипом піддалися і прочинилися, відкривши шлях у темну та вогку порожнечу.
– Відчинено, – тихо промовив він.
– Ага, – погодилася Катя. – Це, між іншим, унікальний випадок. Зазвичай такі двері зачиняють на міцні замки. А на цей підвал я випадково натрапила. По телевізору журналісти репортаж робили, адресу назвали. Я сюди, а тут бардак: чи тутешній ЖЕК недоглянув, чи ще якесь недопрацювання… Словом, як бачиш, нема тут замка. Гайда?
– Гайда, – рішуче промовив Білан і міцніше натягнув бейсболку на голову.
Освітлюючи шлях променем ліхтарика, Катя пішла вперед. Максим рушив за нею, час від часу позираючи на прямокутник прочинених дверей, який ще був освітленим і показував дорогу назад. Це було те саме кволе світло в кінці тунелю, яке давало їм усі шанси на благополучне повернення. Та ось вони уперлися в стіну. Далі підземний хід завертав праворуч.
– Боїшся? – почув Максим із темряви глузливий голос.
– Не стій, давай вперед! – грубувато відповів він.
Дівчина завернула і рушила далі.
9. Фатальний кажан
Просунувшись за нею, Максим озирнувся.
Тепер позаду світла не було. «Загалом, – подумав він, – ми ще не так далеко зайшли. Та й особливих лабіринтів тут нема.» Нічого, скоро цьому дівчиську, яка грається в таку собі Лару Крофт,[8] набридне лазити під землею. Вона отримає задоволення від того, що показала київському задаваці, яка вона крута, вони вилізуть на поверхню
Лара Крофт – персонаж комп’ютерної гри, а згодом – кількох однойменних пригодницьких фільмів, яку називають «Індіаною Джонсом у спідниці». За сюжетом, досліджує давні поховання в пошуках цікавих археологічних знахідок, за що отримала прізвисько «розкрадачка гробниць». У кіно Лару Крофт зіграла американська актриса Анджеліна Джолі.
