була не лише мачухою, що її вони й не зобов’язані були любити, а мегерою, яка погубила їхню матір, звівши її зі світу цього, і зрадила батька, вийшовши заміж за його недруга Чаплинського. А той, хто єдиножди зрадив, зрадить і вдруге – істина, підтверджена досвідом людства. Та й не любила вона, молода і квітуча, старого гетьмана, просто, будучи пречудовою лицедійкою, вдавала, що ледь чи не безтямно в нього закохана.
Бачачи таке ставлення синів до мачухи, гетьман сердився і навіть намагався примусити їх любити його другу жону. Забувши, що силоміць змусити когось любити ще не таланило нікому.
Гетьман хмурився, зітхав, смикав вус, як робив це завжди, коли в нього щось виходило негаразд, та смоктав одну люльку за одною.
Олені ж було байдуже, як до неї ставляться сини її нового мужа. Вийшовши заміж за Богдана Хмельницького (що з того, що старий, але ж владика всієї України і Війська Запорізького, а це – щось), вона жила в розкоші й почувалася царицею. Мала все – дорогі шати й коштовності, і стільки мала, скільки хотіла.
Олена владарювала в гетьманських покоях всього три роки. Вбрана в найкоштовніші оксамитові сукні, що сяяли діамантами й перлами, вона з успіхом виконувала роль хазяйки, за звичаєм тих часів, набивала тютюном люльки знатним гостям, пригощала їх медом і горілкою. А частіше за все, як свідчать очевидці, пригощала із золотих кубків самого гетьмана, який ніколи не цурався зайвий раз випити. Особливо на брудершафт зі своєю чарівниченькою. Але гоноровитій та марнолюбній полячці і цього було мало. Маючи од гетьмана все і ще більше, Олена, користуючись із того, що гетьман часто бував у походах, знайшла собі любчика і почала гріти руки полковою скарбницею.
Це насторожило сина гетьмана Тимоша. Він став завбачати, що із полкової скарбниці почали щезати гроші.
Тиміш запідозрив мачуху у крадіжках. А ще він запідозрив мачуху в любовних зв’язках із ключником. Удвох вони й гріли руки полковою скарбницею – мало їм було гріховних любощів, забагли ще й грошви для солодкого життя. І так коханці знахабніли, що втратили обережність – гетьману стало відомо, що зі скарбниці пропадає золото. Гетьман ще якийсь час вагався, аж доки не виявили пропажу барилка з червоними золотими, що було найбільшою коштовністю полкової скарбниці. Але й тоді гетьман не міг нічого подумати про Олену, тож почав грішити на сина Тимоша: чи не твоя це робота? Гадав, що Тиміш, вирушаючи в похід на Литву, прихопив те барилко… Ні, ні не для себе – таке він на сина не міг подумати, Тиміш був чесним і порядним, а прихопив – без дозволу батька – на військові потреби. І швидко переконався: гетьманич тут ні при чім. Але хто цей меткий спритник?
І гетьман віддав наказ про таємне розслідування цієї неприємної справи. (Таємне, аби раптом не кинути тінь на невинну Олену – їй він іще вірив.)
Люди гетьмана швидко провели потай розслідування і виявили…
Виявили не лише причетність ключника-скарбника й управителя до пропажі золота із скарбниці, якою він відав, а й про його інтимні зв’язки
