спосіб життя, зовсім інше коло спілкування, нові звички неминуче змінюють людину. Саме це й сталося з Олею. Та я не засуджувала. Все – закономірно. Інакше трапитися не могло.
Дівчина замовкла. Здавалося, вона втомилася розповідати, немов це було важкою виснажливою роботою. Потім, ніби трохи відпочивши, з надією запитала:
– А ви не палите?
Лисиці не хотілося розчаровувати, але вибору не залишалося:
– На жаль, ні.
– Ну чому ж «на жаль»? – здивувалася Дарина. – Це однозначно на щастя.
– «На жаль» тому, – почав виправлятися, – що не можу пригостити вас сигаретою.
– А, дрібниці. Не зациклюйтесь, – відмахнулася. – Я, от, скільки вже мрію кинути, а все бракує сили волі. Розумію ж, що це, м’яко кажучи, не дуже потрібна річ, а вдіяти нічого не можу. Напевно, погано хочу, так?
– Напевно, – тактовно відповів Лисиця.
– Оля теж, до речі, смалила. Коли жили разом (в академії і після, в найманій квартирі), бувало, як засядемо – й димимо, ніби паровози… Ех, веселенькі часи! Жаль, не повернуться вже… Жили серед труднощів і надій. Причому останні не тільки врівноважували перші, а навіть часто й переважували. Шкода, життя коротке, щоб усі надії-мрії збулися. Особливо в Олі… Вона так хотіла дитину…
Знову зібралася розплакатися. Лисиця змикитив: розмові це не допоможе. Тому запитав:
– А ви нічого дивного в її поведінці не помічали? Чогось незвичного?
Дівчина якось стрепенулася й плакати, схоже, передумала. Сльози, що наповнили очі, зупинилися на останній межі. Ймовірно, ожилі здогади діяли швидше, ніж померлі спогади.
– Так. Останнім часом з Олею почало щось коїтися. Приблизно місяця з півтора тому. Може, трохи більше.
– І що ж такого могло відбутися в її житті?
– По-моєму, у неї з’явився коханий.
– А як же чоловік? – мимоволі вирвалось у професора.
Дарина подивилася так, немов Лисиця повідав про відкриття Америки. Професор усе відразу збагнув. Та дівчина вирішила пояснити:
– А от ви змогли б устояти перед пристрастю? Нестримною. Всеохопною. Знищувальною. Будучи одруженим. Ви, до речі, одружений?
– Не знаю, – знайшов золоту середину (про всяк випадок). І хоч у відповіді на друге питання ніякої середини бути не могло, більше нічого не сказав.
– Думаю, Оля закохалася, – пропустила незграбність Дарина. – Про це говорило багато що. Вона навіть рухатися стала інакше! Немов скинула з плечей якусь непосильну ношу. Яка гнітила роками. І не давала бути собою. Очі засвітилися бажанням жити. Жити для когось іншого. Ні до, ні відразу після весілля такою її не бачила. І раптом – різке переродження… Добробут, гроші, успіх – речі, поза всяким сумнівом, потрібні, але, коли немає кохання, усе стає… сухозлітками[4]. Пилом. Для жінки це надзвичайно важливо… Не думаю,
1. Дуже тонкі пластинки золота, якими покривають, оздоблюють що-небудь. 2. Сріблясті або золотисті металеві нитки, що йдуть на виготовлення парчевої тканини, галунів і т. ін.; мішура. 3.
