звертаючись до кожного чоловіка: «Ось я перед тобою. Я – жінка». Вона говорила, рухалася й дихала сексом, але при всьому тому її очі дивилися гострим, оцінливим поглядом. «Адель Фортеск’ю, – подумав він, – любить чоловіків – але гроші вона любить ще більше».
Інспектор Ніл перекинув погляд до чоловіка, який ішов за нею й ніс її ключки для гри в гольф. Він знав цей тип дуже добре – тип, який спеціалізувався на молодих дружинах багатих і літніх чоловіків. Містер Вівіан Дюбуа, якщо це був він, відзначався тією сильною чоловічістю, яка насправді ніякою чоловічістю не була. Він був чоловіком, який «розуміє» жінок.
– Місіс Фортеск’ю?
– Так. – Вона подивилася на нього чарівним поглядом своїх синіх очей. – Але я не знаю, з ким…
– Я інспектор Ніл. Боюся, у мене для вас погані новини.
– Ви маєте на увазі пограбування? Чи щось у такому роді?
– Ні, нічого в такому роді. Ідеться про вашого чоловіка. Він тяжко захворів сьогодні вранці.
– Рекс? Захворів?
– Ми намагалися сконтактуватися з вами з половини на дванадцяту сьогоднішнього дня.
– Де він тепер? У лікарні?
– Його забрали до шпиталю Святого Юди. Боюся, вам треба приготуватися до найгіршого.
– Ви ж не хочете сказати мені, що він… помер?
Вона трохи нахилилася вперед і схопила його за руку. Почуваючи себе так, ніби він грає якусь дуже серйозну роль на театральній сцені, інспектор підтримав її й повів у хол. Крамп, готовий прийти на допомогу, крутився поруч.
– Треба дати їй бренді, – сказав він.
– Ти маєш рацію, Крампе, – підтримав його басовитий голос містера Дюбуа. – Принеси бренді. – А звертаючись до інспектора, він сказав: – Сюди.
Він відчинив двері ліворуч. Процесія увійшла туди: інспектор, Адель Фортеск’ю, Вівіан Дюбуа і Крамп із карафою та двома келихами.
Адель Фортеск’ю опустилася в м’яке крісло, затуливши долонею очі. Вона взяла келих, який подав їй інспектор, трохи відпила з нього й відсунула його вбік.
– Я не хочу цього питва, – сказала вона. – Я почуваюся цілком нормально. Але скажіть мені, щ з ним сталося? Либонь, напад? Бідолашний Рекс.
– То був не напад, місіс Фортеск’ю.
– Ви назвалися інспектором? – це запитання пролунало з уст Дюбуа.
Ніл обернувся до нього.
– Так, я інспектор поліції, – пояснив він люб’язним тоном, – інспектор Ніл із відділу кримінальних розслідувань.
Він помітив, як у темних очах співрозмовника з’явився вираз тривоги. Містерові Дюбуа зовсім не хотілося побачити перед собою інспектора з відділу кримінальних розслідувань. І навіть дуже не хотілося.
– Що сталося? – запитав він. – Якась лиха пригода?
Цілком неусвідомлено він поточився трохи назад, до дверей. Інспектор Ніл помітив його рух.
– Боюся, доведеться провести розслідування, – сказав
