а тепер слушнішу має назву – церква Всіх Святих.[34] То одна з небагатьох будов, що майже цілою доховалась із доби поганського Риму, являючи нам усю велич і пишноту прославлених своїх фундаторів: формою вона нагадує велетенську розкраяну навпіл помаранчу, а яснота в ній несказанна, дарма що світло добувається туди через одно тільки вікно, чи радше через великий круглий отвір у куполі. Через той же отвір і оглядав цісар тую церкву, а при боці в нього був один шляхтич римський, що пояснював йому до тонкощів усю велич і красу того архітвору давнього зодчества; як одійшли вони од отвору, шляхтич йому й каже: «Цісарю мій найясніший! Тисячу, може, разів поривало мене бажання схопити вашу величність ув обійми і кинутися з вами разом униз через сей отвір, аби на сім світі вічную по собі зоставити славу». – «Я вам вельми вдячний, – одвітував цісар, – що ви не довели до діла лихого вашого наміру; щоб же не було вам більше нагоди випробовувати вірнопідданість вашу, забороняю вам віднині говорити зі мною й перебувати в моїй присутності». Сеє сказавши, нагородив його щедро. Бачиш, Санчо, бажання зажити слави завше було могутнім рушієм людських учинків. Як ти гадаєш, що спонукало Горація кинутися при повнім обладунку з мосту в Тиброву глибину?[35] Що примусило Муція руку собі спалити?[36] Що порвало Курція скочити в безодню огненну хлань, – яка посеред Рима була розверзлася?[37] Що подвигнуло Юлія Цезаря наперекір усім недобрим призвісткам перейти Рубікон?[38] Або з новітніх уже прикладів узявши – чого се хоробрим гишпанцям, що воювали в Новому Світі під рукою знакомитого Кортеса, закортіло кораблі свої потопити і на суходолі одрізаними лишитись?[39] Всі оці вчинки і багато інших, їм подібних, були, є і будуть діяннями слави, котрої прагнуть смертні яко нагороди й частки безсмертя, що належать їм за голосні їхні подвиги; щоправда, ми, християни-католики і мандровані рицарі, більше повинні дбати про славу віку грядущого, яка вічно витає в ефірних висях небесних, аніж про ту марну славу, що дається осягти в сьому земному й минущому віці, бо тая слава, хоть яка тривала, конче має скінчитися з цим конечним світом, – тим-то, Санчо, дії наші не мусять переступати меж, назнаменованих релігією християнською, що ми до неї признаємося. Нам треба в велетнях поборювать гординю, зависть перемагати благородством і добротливістю, гнів – самовладанням і сумиром душевним, обжерність і оспалість – недоїданням та недосипанням, хтивість і жадобу – вірністю до тих, кого ми обрали володарками всіх помислів наших, лінивство – невтомними по всьому світі мандрами в пошуках пригод, що можуть із нас учинити і вчинять напевне не тільки добрих християн, а й доблесних рицарів. Оце тобі, Санчо, шляхи, якими можна доступитися найвищої хвали і найбільшої слави!
– Добре я втямив усе, що ваша милость отут мені провадила, – сказав Санчо, – тільки просив би я вашої ласки одне питання скасувати, що саме в голову мені вступило.
– Не
Римський Пантеон (пантеон у перекладі з грецької означає «храм Усіх Богів»). Збудований при імператорі Адріані 126 р., у 609 р. він був освячений як християнська церква, названа згодом церквою Всіх Святих, оскільки освячення відбулося на День Всіх Святих.
49 р. до н. е., всупереч забороні римського сенату, Юлій Цезар зі своїм військом перейшов Рубікон, вигукнувши «Жереб кинуто!» Громадянська війна, яка стала результатом цього рішення, зробила його правителем Риму.
