реакція Флойда була різко негативна.
– Це означає перервати зв’язок із Землею.
– Звісно, але у будь-якому разі зв’язок урветься, коли ми летітимемо навколо Юпітера. І знову налаштувати наші прилади забере лише кілька хвилин.
Флойд нічого не відповів. Пропозиція здавалася доречною, хоч і лякала невизначеністю. Поміркувавши кілька секунд, він раптом усвідомив, чому проти цієї ідеї. Проблеми на «Діскавері» почалися з того, що велика антена з досі не зовсім зрозумілих причин втратила зв’язок із Землею.
Там, звісно, був причетний Еал, а тут небезпеки, що виникне подібна ситуація, не було. Комп’ютери на «Леонові» являли собою автономні прилади, кожен з яких відповідав за свою сферу, єдиного штучного інтелекту, що контролював би корабель, не існувало. Принаймні нелюдського інтелекту.
Росіяни терпляче чекали на його відповідь.
– Я згоден, – зрештою відповів Флойд. – Сповістіть Землю про те, що ми робимо, і починайте слухати. Гадаю, ви використаєте усі можливі частоти?
– Так, щойно вирахуємо допплерівську поправку. Як там справи, Сашо?
– Дайте мені ще дві хвилини, я запущу автоматичний пошук. Скільки ми маємо слухати?
Капітан зробила ледь помітну паузу перед тим, як відповісти. Флойд часто захоплювався рішучістю Тані Орлової, і якось зізнався їй у цьому. З властивим їй почуттям гумору Таня відповіла: «Командир може бути неправим, але непевним – ніколи!»
– Слухаємо п’ятдесят хвилин, відтак десять хвилин доповідаємо на Землю. Потім повторюємо наші дії.
Утім, особливо не було що слухати й на що дивитися; автоматичні системи краще вправлялися із просіюванням радіошуму, ніж людські органи чуття. Попри це, час від часу Саша підсилював звук на акустичній системі, і рев радіаційних поясів Юпітера заповнював кабіну. Це звучало так, наче хвилі розбиваються об усі разом узяті пляжі Землі й принагідно в атмосфері Юпітера вибухають надпотужні блискавки. Тут не було й сліду чогось схожого на сигнали людини, тож один по одному члени команди, що не були на чергуванні, мовчки випливали геть з приміщення.
Чекаючи на результати прослуховування, Флойд розважав: хай що сталося із «Цянем», це трапилося за дві години до того, як вони почули цю новину із Землі. Однак «Леонов» міг прийняти повідомлення з Європи за якусь хвилину, тож китайці мали достатньо часу, щоб повернутися в ефір. Їхня тривала мовчанка свідчила про катастрофу, і Флойд зловив себе на тому, що перераховує можливі варіанти того, що могло статися.
П’ятдесят хвилин тяглися немов години. Коли вони добігли кінця, Саша розвернув корабельну антену до Землі й доповів про невдачу. Використавши решту часу для пересилки нагромаджених повідомлень, він запитально поглянув на капітана.
– Чи варто пробувати ще? – запитав він голосом, що чітко відображав його скепсис щодо цієї справи.
– Звісно. Ми можемо скоротити тривалість, але слухатимемо й далі.
Антену знову спрямували на Європу. І майже одразу
