вони підбадьорюють вас і запевняють, що ви надто непокоїтеся.
До речі, спробуйте стриматись і не промовляйте щоразу «Обережно!», коли ваша дитина виходить з дому. Адже це не тільки свідчить про брак довіри до нащадка – імовірність того, що дитина впустить якусь річ, коли їй сказати «Обережно!», більша, ніж коли промовчати. «Обережно!» може спонукати дитину до думки, наче має статися якась халепа. Правильні батьки сказали б: «Бажаю гарно провести час!» або «Розважайся!» А ви, безсумнівно, Правильні батьки.
Ви повинні пам’ятати, що ви не одні такі. Ваші діти теж хвилюються.
Правило 22
Сприймайте світ їхніми очима
Усі діти носять у собі величезну образу. Вони переконані, що ми недостатньо зважаємо на їхній настрій тільки тому, що вони діти. А також ігноруємо їх, нехтуємо їхніми почуттями, не переймаємося, якщо наші рішення засмучують їх. І це щира правда. Вони мають абсолютну рацію.
Ми всі так поводимося. Не завжди, звісно, та дуже часто. Я сам до цього схильний і не знаю батьків, які б не грішили цим. Ми виправдовуємося (якщо взагалі замислюємось над цим питанням), що краще за дітей знаємо про їхні потреби. Іноді це правда, та не вся.
Значною мірою цього не уникнути. Я маю на увазі, що в більшості дітлахів завжди буде бажання лягати спати пізніше. Вони захочуть харчуватися виключно морозивом і шоколадом, а потім наступні 11 років проводити час на пляжі, прогулюючи уроки. Через що ми маємо втручатися, щоб вони слухалися нас, та це зовсім не означає, що ми не в змозі їх зрозуміти.
Та я маю підозру, що, коли не втручатися в їхні витівки, більшість дітей доволі швидко почне поводитися набагато розсудливіше, ніж ми від них очікуємо.
Зрозумійте: діти часто дивляться на світ по-іншому. Інколи наші погляди схожі, але ми просто не замислюємося над тим, що вони мають своє бачення. Так чи інакше, їхню впертість можна пояснити – вони вважають, що ми їх ігноруємо. Це все має стосунок до правила 16: ставтеся до дітей з повагою. Тож важливо дати їм зрозуміти, що ви поважаєте їхні погляди. (Спитайте у своїх дітей, чи вони потребують цього, і я впевнений, що вони це підтвердять.)
Нещодавно я збирався з дітьми на прогулянку, та син саме дивився телевізор. Я звелів вимкнути його й сідати в машину. Він розізлився. Рішучим тоном я сказав, що ми маємо заїхати на вокзал і декого забрати, а це важливіше, ніж телевізор. Ми посварилися, обидва погарячкували, і нам це геть не подобалося. Довелося шукати кращий спосіб владнати ситуацію.
Я згадав правило 22 і попросив сина пояснити мені, що не так. Він розповів, що саме дивився улюблену телепередачу, яку й так пропускав два останні тижні. Я поспівчував йому та запропонував записати її на відео. Завдяки цьому проблему було вирішено. Адже справа була не в самій програмі, а в тому, що я поцікавився почуттями сина. Звісно, було б краще, якби я згадав про правило 22 раніше, та я наполегливо дотримувався правила 2 (ніхто не досконалий). Хоча б це мене виправдовує.
Впертість
